мистецтво персоналії уривки

"Я не той, хто має пояснювати свої роботи". Ай Вейвей

 "Я не той, хто має пояснювати свої роботи". Ай Вейвей

Сцена 2 (уривок з книги)

Ай Вейвей


Ай Вейвей відмовляється приймати статус-кво. У Шанхайській академії суспільних наук, за кілька тижнів після промови Кунса, Ай демонструє повну зневагу до прийняття. Якщо Кунс сама чемність, то Ай не добирає слів. Якщо американець фокусується винятково на власних роботах і тримається подалі від політики, то китайський митець постійно відвертає увагу від своєї роботи і переводить її в етичну площину. Народжений 1957 року, Ай майже одноліток із Кунсом. Хоч обидва митці захоплюються Дюшаном і схильні використовувати медіа, вони цілком по-різному ставляться до влади.


Ай сидить на сцені за столом. Рожева футболка вкриває його солідний живіт, а вільний чорний піджак і сині бавовняні штани обрамлюють композицію. Його кудлата сива борода створює образ мудреця. Бороди не надто розповсюджені в Китаї, де їх радше схильні пов’язувати або з Конфуцієм, або з Фіделем Кастро.

«Ай Вейвей створив багато мистецьких робіт», – каже Акбар Аббас, професор Університету Каліфорнії, Ірвайн, який організував цю сесію в рамках конференції «Конструюючи Китай». Майже половина публіки – китайці. Також присутні кілька європейських дослідників і американських аспірантів. «Вейвей був консультантом стадіону “Пташине гніздо” для Олімпійських ігор у Пекіні й побудував мистецьке селище в Цаочанді поблизу Пекіна, куди до нього навідуються його друзі й деколи поліція», – мимохіть зауважує Аббас у вступному слові.


Ай робить кілька фотографій Аббаса і публіки, яка сидить перед ним. «Я не маю жодної гадки про що він говоритиме сьогодні, – зауважує професор. – Хоч ми сподіваємось, що він говоритиме про Ай Вейвея». Митець дивиться на чоловіка, котрий сидить поряд. Це Філіп Тінарі, куратор, який буде сьогодні його перекладачем.

«Випускник Гарварду, гіпстер в окулярах із товстою оправою. Його пальці нависли над клавіатурою «Макбук ейр», щоб занотовувати слова митця і перекладати їх англійською. «Доброго ранку, – каже китайською Ай.

– Я не підготував промову, бо коли побачив тему “Конструюючи Китай”, то не второпав, що саме це значить. Я подумав, що ви так само легко могли б назвати це “Довбаний Китай”». Публіка нервово хихотить. Ай славиться своєю гострою критикою негуманного міського планування в Китаї. Ай закінчує речення, відхиляється назад і схрещує руки, чекаючи перекладу англійською. «Щоразу, коли я приїжджаю у Шанхай, згадую, чому я так його ненавиджу», – продовжує митець, який мешкає у Пекіні. 


Невмотивоване, здавалось би, звинувачення зависає у повітрі. «Шанхай вважає себе відкритим і міжнародним містом. Але, направду, він все ще обтяжений феодальною ментальністю».


Ай перелічує випадки місцевих порушень прав людини, про які він написав понад 70 постів у своєму блозі, потім згадує ганебне поводження Сичуанської поліції з ним самим. Тиждень тому Ай був у Ченгду, столиці провінції Сичуань, де мав давати свідчення в суді над активістом Тань Цзуоженем, звинуваченим у підбурюванні до повалення державної влади. О третій ранку, в день суду, розповідає Ай, «копи відчинили двері моєї кімнати в готелі. Коли я запитав про їхні посвідчення, на мене жорстоко напали». Потім поліцейські арештували митця і завадили його свідченню на процесі. «У нас тоталітарний режим, який використовує монопольні засоби для досягнення своїх цілей, – каже Ай. – Китай міг би бути яскравим і сяяти, а натомість – він дикий і темний». На голові в Ай Вейвея величезний шрам від побиття. Він ще не знає, що удари спричинили крововилив мозку, і невдовзі він потребуватиме хірургічного втручання. Мені цікаво, чи тілесні травми разом із жорстокістю поліції погіршили його і так сварливий характер. Тінарі, який часто перекладає для митця і добре його знає, згодом пояснить мені, що візит до офіційної китайської освітньої установи суттєво вплинув на його паскудний настрій.


«Єдине, що Вейвей ненавидить ще більше за бюрократизм, – каже він, – це академізм». Митець читає щось на телефоні «Нокіа», потім піднімає голову. «Якщо ми говоримо про проектування Китаю, – каже він, – То, вважаю, варто почати з елементарної справедливості, прав людини і свобод. Це поняття, про які Китай,за всього його економічного успіху, все ще й гадки не має». Ай після 10 хвилин промови різко закінчує і мовить: «Думаю, краще розпочати дискусію і послухати ваші питання». Митцю подобається взаємодія, він схиляється над столом, немов заохочуючи натовп до рішучих дій. Довга приголомшлива тиша, потім – вибух обережних оплесків. Ай полюбляє шокувати.


Його найвідоміший автопортрет, що позначив перехід від торгівлі антикваріатом до мистецтва, називався «Кидаючи вазу династії Хань» (1995). Робота складається з трьох чорно-білих фотографій: він тримає, випускає і розбиває 2000-річну пам’ятку старовини. Той, хто знає справжнюцінність таких культурних об’єктів, не може не здригнутись. Обличчя Ай Вей-вея на фотографіях лишається незворушним, але було б помилкою припускати, що митець зневажає минувшину. Зовсім ні, Ай відчуває глибоку повагу до ремесел, які були знищені Комуністичною партією під час Культурної революції, і в1990-х він заробляв продажем та купівлею антикваріату. Зрештою він започаткував нову мистецьку категорію, яку Тінарі називає «древній реді-мейд». Ай малював логотипи західних торговельних марок, типу «Кока-коли», на старовинних вазах, а традиційні ремісники перетворювали старі стільці й столи в сюрреалістичні скульптури-багатоніжки.


Оплески стихають, Аббас підводиться. «Питання, довкола яких ми кружляли, Вейвей поставив руба. «Давайте поглянемо на ці речі відверто», – радить він. Аббас – досвідчений викладач, здається, він зміг би провести вдалий семінар, навіть якби проспав його. «Стан речей тут направду ні легальний, анінелегальний. Все – квазілегальне», – каже він. Ай п’є мінеральну воду з пластикової пляшки, поки Тінарі пояснює, що митець радо вислухає питання англійською. Ай розуміє англійську, він жив у Нью-Йорку 12 років, упродовж1981–1993 років, зрештою американець старшого віку з першого ряду запитує: «Що представники заходу повинні робити в Китаї?» Ай тихо бурчить «хммм» і відповідає: «У мене немає жодних ілюзій щодо західної демократії… тож моя порада така – пройдіться, пофотографуйте, скуштуйте якусь смачну китайську страву і розкажіть своїм друзям, що ви чудово провели час». Ай ненавидить претензійність іполюбляє жартувати; він дотримується ліберальних поглядів. Відповідаючи нанаступне запитання, він наголошує: «У нас немає демократії на рівні голосування, немає свободи слова і медіа. Якщо ви ігноруєте ці питання, то можете з такимже успіхом просто попердіти». Жінка з ледь помітним німецьким акцентом каже: «У вас негативна, критична позиція, контроверсійна, шокуюча, типу “відваліть від мене”, але ж ви митець. «Чи не могли б ви розповісти про свою творчість, про створення робіт?» Ай морщиться, потім коротко перемовляється китайською з Тінарі. «Критика і пошук проблем у китайському контексті – це позитивний акт, акт творчості, – передає його слова Тінарі. – І в процесі цього можна поставити під загрозувласне життя». Він називає трьох активістів – Чен Гуанченг, Тань Цзуожень і Лю Сяобо, яких затримали або кинули за ґрати, а потім додає: «Кожен, хто вважає, що мої політичні інтервенції негативні або просто “ідіть на хер” – помиляється… Я зробив чимало архітектурних і музейних проектів, один – минулого місяця в Художньому музеї Морі в Токіо, наступний буде в жовтні в Будинку мистецтву Мюнхені. Я задіяний у створенні величезної кількості робіт, це просто не предмет сьогоднішньої розмови».


Потім підводиться жінка з короткою зачіскою, в окулярах, із безкінечно довгим, сентиментальним, нашпигованим термінами питанням, яке зводиться дотого, наскільки ефективно «мистецькі інтервенції» Вейвея впливають на соціальну справедливість і права людини. Митець сидить, заховавши руки в кишені.  «Я не той, хто повинен пояснювати свої роботи, – каже він. – Якщо вас це цікавить, ви можете дивитися на них. Кожна робота, яку я створюю, має в своїй основі зв’язок із моїми засадничими переконаннями, і якщо «робота не може виразити цю віру, що ж, значить, не варто її було створювати».


У відповідь на її запитання Ай міг би легко назвати будь-яку кількість робіт, які зачіпають теми демократії або любові до свободи. 2007 року, приміром, вінстворив перформанс «Казка»: під час впливової виставки «Документа» група китайців (числом 1001), які ніколи не бували в Європі, відвідали німецьке містечко Кассель. Одне з ключових визначень сучасного мистецтва – це те, що вонодозволяє побачити світ під іншим кутом зору.


Ай мешкав у Сполучених Штатах більше 10 років і зрозумів, що час, проведений за кордоном, розширює свідомість. Перформанс «Казка» супроводжувався вражаючою інсталяцією, що складалася з 1001 дерев’яного стільця династії Цінь – по одному для кожного китайського мандрівника. Коли «Документа» закінчилася, долі учасників перформансу розійшлися своїми манівцями, і стільці теж розпорошилися. «Казка» ста-ла першою роботою Ай Вейвея, реалізованою за допомогою Інтернету: мандрівників він знайшов через свій блог. Коли його запитують про різні етапи кар’єри, Ай просто каже, що є мистецтво, яке він робив до того, як відкрив для себе Інтернет, і роботи, створені вже після цього.


Здається, слухачі розділилися на тих, кого Ай роздратував, і тих, хто в захваті від нього. Американський студент азіатського походження робить припущення, що сучасне мистецтво в Китаї – це «алібі на свободу» і просить Ай Вейвея прокоментувати «темну природу» світу мистецтва. «Протягом останнього десятиліття не мистецтво, а, точніше, ринок мистецтва процвітає у Китаї. Саме це привернуло увагу заходу, – стверджує Ай. – Ринок мистецтва схожий на фондову біржу, тільки він менший, тому його може контролювати ще менша група людей», зрештою австралієць, який представився одним зі співорганізаторів конференції, ставить останнє питання. «Я аплодую вашій нездоланній відданості принципам», – каже він, а потім цікавиться, чи Ай якимось «химерним чином не є корисним для Китаю?»


Протягом минулого року, відтоді як Ай почав висловлювати агресивну політичну позицію у своєму блозі, люди задаються питанням,як йому вдається вціліти і водночас бути таким відвертим, з’явилося чимало гіпотез. Спершу люди думали, що він американець. Тож він запостив копію свого китайського паспорта. Потім вони казали, що у нього, певно, сильні родинні зв’язки і в нього протекція на найвищому партійному рівні. Однак митець стверджує «джує, що якщо в нього і є друг у вищих ешелонах влади, він не знає хто це. Ай підсумовує, що якщо він і був колись корисним, то це вже минулося.


Кілька місяців тому китайська влада закрила його блог. Відтоді вони вичистили взагалі його присутність з Інтернету. Якщо ввести три знаки, що позначають ім’я«Ай Вейвей» у Байду, китайський аналог Ґуґла, не буде жодного результату. Які для інших слів, стверджує митець: «свобода», «права людини», «демократія» і «хуй». Їх також неможливо знайти в Китаї.

__________________________________________________________

Читати «Новини» видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про світове та українське мистецтво читайте в нашому блозі.

Читати блог ArtHuss

Наверх