інтервю мистецтво персоналії уривки із книжок arthuss

Портрет художника: Олександр Бабак

Портрет художника: Олександр Бабак

Олександр Бабак народився у Києві 1957 р. Закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Г. Шевченка та Київський державний художній інститут. Живе і працює y Києві та Великому Перевозі, що на Полтавщині.


Вибрані виставки:

 «Худшкола» (2016, Київський національний музей російського мистецтва, Київ); «Об’єм» (2015, Мистецький Арсенал, Київ); «Український ландшафт. По той бік відчаю…» (2014, Мистецький Арсенал, Київ); «Українська формула. Лінія пейзажу» (2013, Музей Івана Гончара, Київ); «Подвiйна оголена натура» (2012, Київський національний музей російського мистецтва, Київ); «Grisaille» (2011, галерея «Bottega», Київ); «Народне актуальне. Пейзаж» (2010, Арт-центр «Я‑Галерея», Київ); «Паркан» (2009, Мистецький Арсенал, Київ); «Українські мотиви» (2007, НСХУ, Київ); «Козак Мамай. Українська народна картина» (2004, НХМУ, Київ); «Прощавай, зброє!» (2004, Мистецький Арсенал, Київ); «Landschaft живописного заповідника» (2002, НХМУ, Київ); «Перехрестя» (2001, Kunsthіstorіsches Museum, Відень); «Парсуна» (1998, НСХУ, Київ); «Peer Gynt» (1997, Тронхейм, Норвегія); «Український класичний авангард і сучасне мистецтво» (1996, Центр «Український Дім», Київ); «Українсько-французькі зустрічі» (1994, Центр «Український Дім», Київ); «Мистецтво України» (1993, Музей августинців, Тулуза, Франція); «Олександр Бабак. Олександр Бородай» (1992, НХМУ, Київ).


Присутність. Для мене це не є намагання заповнити собою якомога більше простору.

Це інтимна тиха справа зосередження на собі, на тому, що і як ти робиш. На мою думку, присутність — це те, на чому не треба надміру концентруватись — само складеться.


Мистецтво. Щоб говорити про роль і задачі мистецтва взагалі і в сьогоденні окремо, варто звернутись до можливих причин його виникнення як такого.

Білі відбитки долонь на стінах печери говорять про те, що Я — Є. Це егоістичне бажання людини розширити свій простір: я піду, але частина мене — цей відбиток, автопортрет, мій двійник — залишиться. Це та ж присутність.


Перебудова. Насправді, особисто в мені і в моїй творчості доба перебудови мало що змінила. Мої вимоги до себе, зокрема як до художника, залишились тими, що й були. Та й взагалі, мені важко зрозуміти, як можна змінювати свої принципи залежно від тих чи інших факторів.


Для мене актуальне — синонім поняття «мистецтво», незважаючи на час, коли воно було створене. Актуальне — значить мистецтво з усім, що вкладають в це поняття і чого від нього очікують. Актуальним не можуть бути його прояви лише тому, що «зараз і на злобу дня». Основний критерій — якість. У творі не може бути загравання, надмірних зовнішніх ефектів, компромісності, кон’юнктури. Має бути непохитність позиції автора, незалежно від ставлення оточення. Виходячи з вищенаведеного, я вважаю себе художником актуального мистецтва.


Національне мистецтво. Якщо мистецтво — це мова, а кожна нація має свою мову та історію, то воно — мистецтво — уже є національним, навіть якщо це і не лежіть на поверхні. На питання, що таке українське мистецтво і яким воно повинно бути, думаю, в першу чергу воно повинно бути мистецтвом, так само, як для художника повинно бути тільки одне визначення — художник. Без всіляких додатків — молодий, талановитий, заслужений і таких подібних гібридних словосполучень.


Художній метод. Впродовж 30 років я працюю з одним об’єктом. Це «мертве» село, яке вже понад 50 років покинули мешканці. Спостерігаючи різні стадії його руйнування, мною було створено декілька проектів. На різних етапах темами моїх досліджень були: старе дерево — проект «Некрополь» (1989 р). Виставковим матеріалом для нього були каркаси дахів сільських хат, сволоки, віконниці, лудки, елементи ткацьких верстатів тощо.

Проект «Житло — скульптура, скульптура — житло» (1997 р.) — це створення об’єктів з саману за прикладом побудови сільської хати-мазанки. До роботи над цим проектом були залучені місцеві жителі, які за моїми кресленнями робили каркаси для них, зібрали толоку для виготовлення саману.

Проект «Килим — автопортрет» (1998 р.). Складається з двох картонів до килима «Автопортрет з Тамарою» (150 x 600 см та 250 x 150 см). Проект відтворював орнаментальне наповнення вишивок цього регіону та передбачав виконання в матеріалі за цими картонами місцевими майстринями.

Проект «Парсуна» (1999 р.). Базувався на віднайдених в тому ж «мертвому» селі фотографіях колишніх мешканців. Це десять реконструкцій постатей, більше ніж два метри заввишки кожна, надрукованих на прозорих плівках.

Всього на території цього об’єкту мною створено більше десяти проектів. У спостереженні за тим, як поступово зникає це село, мої роботи відтворювали його в іншому вимірі — в площині художніх реконструкцій.


Архаїка. Працюючи з архаїкою, треба усвідомлювати, що це не повинна бути дослівна цитата. Це не еквівалентна заміна форми, а художня реконструкція закладеної в ній ідеї.


Ідентичність. Вона прочитується на генетичному рівні — її усвідомлення відгукується в тобі відчуттям причетності.


Україна і світ. Україна дала світу себе такою, якою вона є, з усвідомленням важливості того, що вона є і буде.


Культура. Культура — це багато що, це те, що поза біологією. Зокрема це самовираження.

__________________________________________________________

Читати «Новини» видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про світове та українське мистецтво читайте в нашому блозі.

Читати блог ArtHuss

Наверх