Портрет художника: Олександр Дяченко

Портрет художника: Олександр Дяченко

Олександр Дяченко народився у 1956 році в Києві. Навчався в Республіканській художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка та Львівській Національній академії мистецтв. Скульптор. Живе та працює в Києві.


25 РОКІВ ПРИСУТНОСТІ

Змінилося дуже багато. З’явилася держава, з’явилося абсолютне нове поняття українського мистецтва, що раніше було тільки в контексті радянського, я маю на увазі заідеологізованість, а поняття «етнічний» було рівнозначне шароварному, бо цього вимагала ідеологія, але після отримання незалежності, і навіть раніше, ще у період перебудови, українське мистецтво почало розвиватися як особливе явище вже у світовому контексті. У Радянському Союзі про українське мистецтво заговорили як про щось серйозне починаючи з Молодіжної виставки у Москві, коли Савадов та Сенченко експонували свою «Клеопатру».


Особисто для мене в період перебудови вже сформувався напрямок, в якому я далі намагаюсь розвиватись, тобто закінчився «пошук навмання», характерний для перших 5–7 років після інституту.


Національне в мистецтві проявляється зазвичай не в традиційних, тобто фольклорно-етнічних формах. Коли мова йде про актуальне мистецтво, як про напрямок, котре, до речі, почало формуватися в Україні тільки за часів перебудови, то художник переживає конкретний час своєї країни та нації, суспільні зміни. Коли мова йде про інші напрями, то це відчуття глибин власної землі.


Я кажу не про всіх художників, а про тенденції, які простежив. Я не працюю в жанрі актуального мистецтва — скульптура занадто довго робиться та довго живе, щоб бути прив’язаною до сьогоденної актуальності.


Українська скульптура. На сприйняття пластики безумовно впливає перший пластичний досвід із самого раннього дитинства майбутнього скульптора, як тактильний, так і візуальний: тіло матері, ландшафт, лінія обрію, небо, оточуючі предмети. Таким чином закладається первинний пластичний код. Далі на пластичне мислення впливають зразки того, що було зроблено на певній території до нас. Якщо на центрально-південній частині України зразки пластики — це кам’яні скульптури, то на західній Україні — це дерево, там мала великий вплив католицька церква, її традиції впливали на формування митців. Мені ближча степова пластика, я її більше розумію, виразніше відчуваю, я представник цього регіону. Ще зі шкільних років, навчаючись в РХСШ, я поставив собі питання: де наша українська архаїка? І з того часу колекція степової пластики музею Яворницького стала для мене своєрідним храмом.

Присутність художника на землі, а землі в художнику є основою.


Окрім цього, існує світове мистецтво зі своїми зразками, що теж впливає на мислення автора. Це процес багатогранний.


Особисті вподобання, що формуються в процесі, теж багато значать.

Ідентичність. Зараз країна знаходиться в процесі пізнання своєї ідентичності, останні події прискорили цей процес. Для мене це відчуття було знайоме і за радянських часів, я ніколи себе не вважав радянським або російським. Людина, коли займається культурою, так чи інакше ставить перед собою питання про власне походження, тому більшість діячів культури визначилися зі своєю ідентичністю.


Дуже важливо розуміти різність між етнічністю та нацією.

Побут, відношення до землі, традицій, фольклор, епос — все це етнічні складові, дуже сталі, сформовані. А от поняття нації — це інше. До спроби сформувати українців як націю вдавався і Мазепа, і Тарас Шевченко, цими спробами позначені й рухи наприкінці XIX та на початку XX століття. І я думаю, тільки зараз цей процес починає остаточно викристалізовуватись, і більшість етносів, що живуть на території України, розуміють це.


Сенси та задачі в мистецтві. — На мене дуже впливає навколишня ситуація, але скульптура — це такий вид мистецтва, де не може бути присутній негатив. В живопису чи у графіці можуть бути критичні речі; у скульптурі — ні, бо скульптура — це своєрідне послання у час. По-друге, скульптура тактильна. Я дуже слабо собі уявляю тактильний негатив.


На відміну від тварин у людини є інстинкт смерті, і я думаю, це усвідомлення є великим поштовхом до творчості у людини. Цветаєва це змогла сформулювати у вірші «О сколько их упало в эту бездну». Якщо говорити про теми, то особисто для мене є притягальним усе, що пов’язане з людиною, її зовнішність, її внутрішній світ, це нескінченна тема, людина — це частина природи, і мені цікаво визначити, наскільки вона є довершеною її частиною.


Завдання мистецтва — побудувати емоційний баланс в суспільстві. Наприклад, мистецтво Месопотамії лякало, воно мало показувати силу, мистецтво Єгипту більш глибоко підходило до людини, там скульптор прирівнювався до жерця, вважалося, що в портрет можна було вдихнути душу. В Єгипті взагалі інше відношення було до смерті, до мистецтва. Мистецтво завжди кружляє навколо смерті. На різних етапах людської історії відношення до мистецтва було різне, але воно завжди було в суспільстві; як і релігія, воно впливало на його розвиток, створювало баланс, грало велику роль у поясненні існування людини.


Культура — це коли суспільство сприймає те, що створюють окремі діячі культури. Деякі народи, не сприймаючи те, що створюють їх найкращі представники, стають донорами для інших культур. Культура — це суспільство, а є окремі особистості, які створюють, і якщо суспільство намагається це зрозуміти та зробити своїм, це є показником рівня культури суспільства. Мистецтво — це енергетика особистості. І цю закладену енергію відчуває глядач.

 

Вибрані виставки:

  • «Трансформація. Докази» (2016, Kunst-und Filmbiennale Worpswede, Ворпсведе, Німеччина);
  • «Точка зору. Від Заходу до Сходу» (2016, Національний заповідник Софія Київська, Київ);
  • «Чоловічий портрет» (2016, Національний музей ім. А. Шептицького, Львів, Україна);
  • «VII Великий скульптурний салон» (2015, Мистецький Арсенал, Київ);
  • «3-й Міжнародний симпозіум по скульптурі в граніті» (2014, Арт-резиденція «Княжа Гора», Канів, Україна);
  • «Fine Art Ukraine» (2013, Мистецький Арсенал, Київ);
  • «Матч-пойнт 88: за мить до нового життя» (2013, Київ);
  • «Виставка портрета» (2013, WerkKunstGallerie, Берлін);
  • «Великий скульп­турний салон» (2012, Мистецький Арсенал, Київ);
  • «Великий скульптурний салон» (2010, Український Дім, Київ);
  • «De Profundis» (2009, Мистецький Арсенал, Київ);
  • «Великий скульптурний салон» (2009, Український Дім, Київ);
  • «Олександр Дяченко, Петро Антип, Спеціальний проект журналу ART-UKRAINE» (2008, виставкова зала «Акко Інтернешнл, Київ);
  • «Олександр Дяченко» (2008, галерея «Триптих», Київ);
  • «Великий скульптурний салон» (2007, Український Дім, Київ);
  • «Триєнале скульптури» (2005, НСХУ, Київ);
  • «Олександр Дяченко» (2000, Молодіжний театр, Чернігів, Україна).