Портрет художника: Єгор Зігура

Портрет художника: Єгор Зігура

Публікуємо есе з книги «25 років присутності. Сучасні українські художники», присвячене скульптору Єгору Зігурі.

    Теги: інтервю мистецтво персоналії уривки із книжок arthuss

Єгор Зігура народився 1984 року в Дніпропетровську (нині — Дніпро). Закінчив Державну художню середню школу ім. Т. Г. Шевченка та Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури (Київ). Асистент-стажист Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури, викладач малюнка та скульптури в Університеті ім. Карпенка-Карого (Київ). Скульптор. Живе та працює в Києві.


КОЛИ СУСПІЛЬСТВО НЕ СТОЇТЬ НА МІСЦІ І ВЛАДА НЕ ТЯЖІЄ НАД МИТЦЕМ, МОЖУТЬ СТАТИСЯ ДОКОРІННІ ЗМІНИ


Мій батько — скульптор, він займається мініатюрою. З дитинства у нас з братом були цілі гори пластиліну, і що ми тільки з нього не ліпили! Потім батьки віддали нас до ДХСШ на відділення скульптури, там я почав здобувати професійну освіту. На моє розуміння мистецтва сильно вплинуло спілкування з нашим шкільним учителем скульптури і малюнка Олександром Чоботарем. У нього було дуже рідкісне поетично-містичне ставлення до мистецтва, що дуже мене захоплювало. Я змалку хотів бути скульптором. Треба визнати, що я довго вагаюся, перед тим як прийняти рішення. Тому дуже добре, що з дитинства в мене був один шлях — вузький і складний, але саме по ньому хотілося йти. Далі була Академія мистецтв, перші виставки, асистентура. 

З братом [Микитою. — Н. М.] ми працюємо, можна сказати, пліч-о-пліч. У творчості ми, звичайно, різні, але постійно радимося та допомагаємо один одному. Зазвичай близнюки намагаються бути схожими. У нас усе навпаки, з дитинства хотілося бути особистістю, відрізнятися, особливо у творчості. Спершу було важко шукати свій шлях — це як удвох підійматися тими самими сходами в тісному коридорі, але потім, коли вийшов на вільний простір, уже можна й розправити крила.

Те, що мене надихає, скоріш за все, незмінне. Це все прояви вічного: краса внутрішня і зовнішня. А ось у якій саме швидкоплинній формі вона з’являється — це змінюється постійно. Це може бути форма як така — ти надихаєшся зовнішньою оболонкою, а внутрішній зміст уже створюєш сам. Це можуть бути також внутрішні переживання, події навколо мене. Тоді йде інший процес: з ідеї створюється форма. Скульптура починається там, де народжується об’єм, це залишається незмінним ще з прадавніх статуй, пройшло крізь усі епохи і залишається в наш час сучасного мистецтва. Форма і ідея — це єдине ціле. Що було раніше — яйце чи курка? Як не намагаються теологи сучасного мистецтва нав’язати, що концепція, ідея, текст на папері важливіші за створене руками, очі не обманути. Для тих, хто вміє бачити, іноді завиток в орнаменті готичного храму може сказати більше, ніж безліч пройдених виставкових залів.


Про художню освіту. У Київський академії мистецтв поняття «школа» ще зберігається. Взяти, наприклад, школу монументального живопису Стороженка. Його учнів добре видно, він зробив значний внесок у розвиток мистецтва. Треба бути дуже сильною особистістю та педагогом, щоб вести за собою учнів. Але в наші часи тотальної глобалізації мистецтва поняття «школа» зникає. Це не добре і не погано — просто мистецтво змінюється. Що стосується художньої освіти, то вона ділиться на два ворогуючих між собою табори: стара академічна, що не визнає новітніх тенденцій, та нова, що відкидає все старе як непотріб. Немає синтезу, передавання досвіду, діалогу. Одні переповнені досвідом та власним світоглядом, інші начитані та самовпевнені, одні скуті, інші занадто вільні, і так далі. Також у нашій системній художній освіті немає обміну студентів і викладачів із закордонними вишами. Ця практика давно вже існує в Європі та світі й дуже розширює світогляд студентів. Ми надто замкнені у своєму колі, і це насамперед провина держави.

Зазвичай різні покоління не розуміють одне одного. Особливо в мистецтві: різні школи, різні цілі, різні погляди на мистецтво. Але митець — це передусім особистість. Він може так само не сприймати художньої практики свого однолітка, бути незгодним з панівними тенденціями свого часу. Він може дивитись або вперед, або назад, шукаючи те, що йому близьке. У неприйнятті сучасного йому мистецтва народжуються нові течії та напрямки. Тому я б не ділив художників на покоління.

У культурі й суспільстві багато чого змінилося. І варто визнати, що більшість цих змін негативні. У культурі в цілому панує непрофесійність та містечковість. Художнику трохи простіше — він самодостатній у своїх художніх практиках. Але коли стикаєшся з установами, організаціями, замовниками, то одразу розумієш, на якому низькому рівні розвитку перебуває культура в суспільстві.


Мистецтво впливає на нас так потужно, що навіть складно собі уявити масштаби впливу. Воно впливає і на самого художника, котрий теж є частиною соціуму. Автор, під впливом мистецтва, свого чи побаченого, змінюється сам та змінює оточення. Мистецтво так чи інакше впливає на інших людей, воно впливає також на простір навколо, енергетику квартири, будинку, міста. Митець має творити, і зараз, як ніколи, у нього для цього є можливості. Сучасне мистецтво дуже різне, тому шляхів багато. Головне, щоб воно було чесне та професійне, а не епатажне та брудне. 

Двадцять п’ять років — це не так уже й мало. За цей час мистецтво в країні та навіть у цілому світі може фундаментально трансформуватися. Раніше на істотні зміни могло знадобитися ціле століття, зараз світ розвивається та змінюється швидшими темпами. Навіть у нас за двадцять п’ять років мистецтво стало геть іншим. Коли суспільство не стоїть на місці і влада не тяжіє над митцем, можуть статися докорінні зміни. Саме на ці зміни в наступні двадцять п’ять років я розраховую.

Сьогодні скульптор став вільнішим — якщо раніше ремесло займало 80% у роботі, то зараз — 50/50. У нього тепер більше часу на осмислення, творчі пошуки, експерименти. Зараз дедалі більше сучасних художників створюють масштабні інсталяції, об’єкти, скульптури. У них вільніше мислення, вони можуть собі багато чого дозволити, навіть помилки. Це створює здорову конкуренцію в сучасній скульптурі, змушує скульпторів креативніше ставитися до роботи, розвиватися. Уже після навчання в Академії переді мною знову постало питання вибору — шукати себе в інших медіа чи залишатися в рамках скульптури. Спокуса розчинитися у вихорі contemporary була дуже великою, але переглянувши можливості, які дає сучасна скульптура, вирішив триматися того, у чому розуміюся найбільше. Також після Академії я ніяк не міг відійти від антропоморфності своїх робіт. Не те щоб я не міг створювати щось непредметне, але в голові в мене були лише людські образи. Я гадаю, з такою проблемою стикається кожен художник, який закінчує нашу Академію. І це великий недолік нашої художньої освіти, вона консервує тебе в рамках класичної школи. Тоді я почав експериментувати з формою та матеріалами. Концентрація на людині лишилася, я вирішив цього не змінювати, а ось ставлення до людини в мистецтві стало іншим, більш вільним. 


Монументальне мистецтво в Україні перебуває в найжахливішому стані з-поміж усіх видів образотворчого мистецтва. Реалістичні пам’ятники, які створюються, часто просто жахливі, непрофесійні, як з художньої точки зору, так і за архітектурним вирішенням. Немає професійного контролю, щоб слідкувати за якістю встановлених скульптур. Ще гірше із «сучасними» скульптурами та об’єктами. Їх взагалі встановлюють де тільки хочуть, без будь-якого архітектурного вирішення простору. Монументальне сакральне мистецтво також у занепаді, усім керує духовенство, яке нічого в сакральному мистецтві не розуміє і не хоче розуміти. Винятком можуть слугувати хіба що пленерні скульптури та мурали, що де-не-де трапляються містами України. У них є якесь життя, творчий поштовх, на мою думку, вони позитивно впливають на енергетику міста. Звісно, не можна сказати, що не з’являється чудових прикладів монументального мистецтва, — вони є, але в цілому ситуація неприємна.

Нині Україна відстає в мистецтві як країна, яка не займається розвитком та фінансуванням музейної справи, збереженням та поверненням культурних цінностей, розвитком та просуванням на світову сцену українського мистецтва. Мені шкода навіть не сучасного мистецтва — художники поки творять, можуть самі розвиватися та просувати себе. Але якщо й надалі так буде, то ми загубимо всю нашу культурну спадщину, а з нею — і історію, і країну. Навіть знищення пам’ятників радянської доби, що становлять культурну цінність, є дуже поганим знаком. Але я певен, що в України є великий потенціал, який можна розвинути до світового рівня.


Вибрані виставки:

  • «Рецепт для утопії» (2016, ІПСМ, Київ);
  • «Artrooms 2016» (2016, Melia White House, Лондон);
  • «VII Great Sculpture Exhibition» (2015, Мистецький Арсенал, Київ);
  • «Коефіцієнт Незалежності» (2015, America House, Київ);
  • «Практика видозмін» (2015, ІПСМ, Київ);
  • «Післясьогодні» (2012, ЦБХ, Київ);
  • «Двовимір» спільно з М. Зігурою (2011, Музей Гетьманства, Київ);
  • «Живопис помер?» (2011, ЦСМ «М17», Київ);
  • «Зелена хвиля» (2011, галерея «Мистець», Київ);
  • Всеукраїнська триєнале скульптури (2011, НСХУ, Київ);
  • «Лампа» (2010, галерея «Part.com», Київ);
  • «Великий Скульптурний Салон» (2010, Український Дім, Київ);
  • «Індпошив» (2009, галерея «Мистець», Київ);
  • Всеукраїнська триєнале скульптури (2008, Київ);
  • Фестиваль сучасного мистецтва «Гогольфест» (2008, Мистецький Арсенал, Київ);
  • Фестиваль ленд-арту «Весняний вітер» (2007, Київ);
  • Фестиваль сучасного мистецтва «Гогольфест» (2007, Мистецький Арсенал, Київ).

__________________________________________________________________________________

Замовити книгу 25 років присутності. Сучасні українські художники.

__________________________________________________________

Читати «Новини» видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про світове та українське мистецтво читайте в нашому блозі.

Читати блог ArtHuss

Хочу замовити книги про мистецтво

Українські художники: з відлиги до Незалежності. У 2-х книгах. Книга перша
Галина Скляренко
Українські художники: з відлиги до Незалежності. У 2-х книгах. Книга перша
Нова українська скульптура
Галина Скляренко
Нова українська скульптура
870 грн
970 грн
Семантичний рай: Абетка
Петро Бевза
Семантичний рай: Абетка