Книга Ганни Улюри "365. Книжка на кожен день, щоби справляти враження культурної людини" в номінації "Книжка року - 2018"

Книга Ганни Улюри "365. Книжка на кожен день, щоби справляти враження культурної людини" в номінації "Книжка року - 2018"

Книга Ганни Улюри "365. Книжка на кожен день, щоби справляти враження культурної людини" стала однією з найподієвиших книг цього літа у підномінації "Літературознавство / критика" ХХ Всеукраїнського рейтингу "Книжка року" - 2018.

Костянтин Родик про книгу Ганни Улюри: "Ось винятково приємна новинка — Ганна Улюра, «365. Книжка на кожен день, щоби справляти враження культурної людини» (К.: ArtHuss). Напрочуд вдала назва — нема чого коментувати. Та й усе видання добре продумане з огляду на комфорт потенційного читача: представницький формат, мистецький дизайн, сотня кольорових колажів-ілюстрацій Крістіни Золотарьової, що самі собою є вельми цікавими інтерпретаціями літературних текстів; наприкінці аж два покажчики, авторів і творів, — заблукати не вийде. Втілено усе це зразково — що видавництво «ArtHuss» уміє зробити книжку, однаково привабливу для ока, руки й розуму, — ми знаємо.

«365» — серйозний поступ на шляху перетворення читання на модний тренд. Пан Семків, колега-літературознавець пані Улюри, також щойно випустив книжку про читацьку моду; він пише: «Класика може не читатися, але людина з такою книжкою і для себе, і для інших виглядає вкрай статусно». Звісно, обидва критики — оптимісти; оте «може не читатися» для них є не фатумом, а об’єктом подолання.

Як на мене — успішного подолання: після текстів Улюри–Семківа мимохіть тягнешся до корінців на твоїй книжковій полиці — нарешті прочитати те, на що роками не лишали часу робочі клопоти. Отже, Ганна Улюра пропонує дайвінг за перлами: витягувати на поверхню актуальності по книжці на щодень — упродовж цілого року. Власне, це алгоритм Шехерезади. А можна сказати — і заповіт Сенеки: «Безліч книг тільки розсіює нас. Отож, коли ти неспроможний прочитати того, що маєш, достатньо мати — скільки прочитаєш... Зупинись на чомусь одному, що в цей день можеш перетравити» (Моральні листи до Луцілія. — Л.: Апріорі, 2018).

Але рефлексій на цей Сенековий твір в її книжці немає. На самому початку авторка елегантно відбивається від подібних закидів. Авжеж, жоден критик не в змозі оцінити-рейтенгувати безкраї обшири літературної спадщини — фізично не в змозі. Тож, настанова писати про «добрі книжки, які самі встигли прочитати», — і чесна, і слушна.

Але попри цю неуникненну прагматику варто ставити собі імперативне запитання: чого ніяк обійти? Сенеку обійти ніяк — бодай тому, що з його тоги вийшли Монтень і Сковорода (їх також немає серед 365-ти). Можна також побиватися, що немає Муракамі, Брауна, Коельйо, Ролінг — що дивно, коли взяти до уваги виразну акцентацію авторки на резонансних творах, які здобулися на не менш популярні екранізації. Бракує й українських «резонансів»: «Рекреацій», «Польових досліджень», «Дів ночі» — можливо, через те, що п.Улюра фахівець з іноземних літератур, а не з вітчизняної. Але ж це, схоже, балачка про те краще, що є ворогом доброго. Зрештою, все легко залагодити новою книжкою на наступні 365 днів. Попередні розмірковування є суто фаховими заувагами, котрими масовий читач цілком може знехтувати — надто, що зроблене пані Улюрою захоплює настільки, що професійні закиди опиняються на задньому плані. Це просто цікаво читати — завдяки подиву гідної ерудиції авторки, її аналітичному талантові та захопливому стилю (чимось схожому на стиль Сенеки). Ось, наприклад, про Гомерову «Одіссею»: «Мистецтво має чотири базові сюжети. Тут зародився один із них: дорога... Рідні нарешті впізнають блудного сина. Гепіенд» — так стисло-точно можна написати лише по прочитанні десятків тисяч сторінок інших книжок. Або про «Слово о полку Ігоревім», де авторка єдиною вишуканою фразою знімає драстичну проблему авторства: «Хай би хто писав «Слово», з амбіціями у нього проблем не було».


Видавниче обмеження — одна книжкова рефлексія на одну сторінку — спонукають авторку до афористичності (до котрої вона, на щастя, схильна). Посмакуйте. Про «Елементарні частки» Мішеля Уельбека: «Як зробити зі страху старіння роман, за який тебе зненавидять всі і надовго?». Про «Квіти для Елджернона» Деніела Кіза: «Притча про авторитет інтелекту, який непомітно переходить в авторитаризм раціо». Про «Ім’я троянди» Умберто Еко: «Вільгельма страшить раз і назавжди дана істина, Хорхе — можливість ту істину відкинути». А як вам стрічка епітетів до Гоголевих «Мертвих душ»: «Манілов — мрійливий дурисвіт, Коробочка — безмозка боягузка, Ноздрьов — адреналіново залежний хам, Собакевич — параноїк»? Може, найкращий її текст — про Шевченкового «Кобзаря». Аналізуючи правки поета до першого віршу, Г. Улюра висновкує: «І понині цю книжку перечитують, роблячи вибір між «твоїм», «моїм» і «своїм», Так і з’являються твори, які визначають націю».

Аналітично-соціологічна критика, якою блискуче оперує Ганна Улюра, — річ майже унікальна на українському рецензійному полі. Її книжка тут — всерйоз і надовго."

Автор: Костянтин Родик

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Замовити книгу Ганни Улюри "365. Книжка на кожен день, щоби справляти враження культурноъ людини"

Наверх