Мікеланджело та фрески у Сікстинській капелі

Мікеланджело та фрески у Сікстинській капелі

Ділимось уривком з книги Вілла Гомперца "Думай як митець"

    Теги: мистецтво уривки із книжок arthuss

2.

1508 рік; геніальний Мікеланджело кипів обуренням. Його всемогутній покровитель Папа Юлій ІІ скасував вигідне замовлення на створення папської усипальниці. Шаленіючи від люті, митець зопалу покинув Рим і повернувся додому в Флоренцію.

Та Юлій ІІ, вигадливо комбінуючи погрози й лестощі, змусив його повернутися до свого двору, де на Мікеланджело чекала неприхована ворожнеча. Митець мав достатньо підстав запідозрити в інтригах проти себе Донато Браманте. Улюбленець Папи, архітектор Браманте всіляко домагався звільнення Мікеланджело на користь молодого вискочня, такого собі Рафаеля, який нещодавно вийшов на авансцену.

Мікеланджело сподівався, що його закликали, аби поновити замовлення на усипальницю, котра була роботою його мрії. Навіть у такого досвідченого і швидкого в роботі скульптора, як він, її здійснення забрало би, щонайменше, двадцять років. На початку XVI століття для людини, якій уже було за тридцять, це означало роботу на все життя. Але вона йому не дісталася. Папа придумав для нього інше завдання, яке ще на кілька градусів підігріло параноїдальні підозри Мікеланджело щодо підступних задумів Браманте й Рафаеля.

Дядько Юлія ІІ, Сікст IV, за свого папства збудував величну нову капелу. Цю прекрасну споруду, як велося, назвали на честь понтифіка. Та коли Юлій прийшов до влади, Сікстинська капела його дядька вже почала руйнуватися й потребувала капітального ремонту. Найбільше постраждав величезний купол стелі, що підносився за двадцять метрів над підлогою капели.

Папа мав чимало вад, але смаку йому не бракувало. Юлій був естетом, захопленим поціновувачем мистецтва, і він поклав собі, що важлива своєю сакральністю капела заслуговує на живописну стелю, яка має відповідати її величі. Папа розпорядився, щоби стелю прикрасили фрескою з фігурами дванадцяти апостолів, а Мікеланджело він «призначив» митцем, який спроможний це зробити. Та коли владний Юлій ошелешив новиною запального флорентійця, знаного впевненістю у своїх силах, то його реакція виявилася для Папи й прикрою, і несподіваною.

Мікеланджело дивився в очі тій однісінькій на весь Рим людині, якій не годилося заперечувати чи відмовляти. Він не малюватиме на стелі Сікстинської капели, на її нефах і стінах — ніде. Він — скульптор, а не маляр. Тим паче він не фахівець зі створення фресок, від вивчення цієї техніки він свідомо відмовився, коли засвоїв ази фрескового живопису в часи учнівства.

Папа вважав, що Мікеланджело дратувався через скасоване замовлення на усипальницю. Імовірно, це якоюсь мірою була правда. Та головна причина, з якої Мікеланджело відреагував так нестримано, полягала в тому, що він щиро не вважав себе годящим для такої роботи. Він не мав себе за живописця. Ба більше, він мав підозри: Браманте й Рафаель переконали Папу віддати йому цю роботу саме тому, що пречудово знали: фрески за межами його знання й техніки. Ці двоє, був певен Мікеланджело, підставили його — щоб він зазнав поразки.

У це складно повірити, враховуючи те, що ми сьогодні знаємо, та Мікеланджело був у тому самому стані, що й більшість із нас при початку нової творчої справи. Він злякався. Він мав що втрачати: статус найкращого художника країни, засоби заробітку і, що найгірше, впевненість у собі. Взятися за Сікстинську капелу означало ризикнути всім заради замовлення, якого він і не хотів, і для виконання якого не почувався достатньо компетентним.

А проте він погодився.

Можна припустити: він зрозумів, що в нього немає вибору, хоча тоді, завдяки своїй репутації, він мав уже купу замовлень, які чекали на виконання після роботи для Папи. Зрештою, ми говоримо про людину, яка нещодавно подарувала світові «Давида» — неперевершений скульптурний шедевр. Він міг знайти виправдання своїй відмові, але не захотів. І прийняв виклик, не менш грандіозний за масштабом, ніж той, що його скам’янілий від страху Давид прийняв від Голіафа. Він ухвалив рішення не з примусу; це був учинок відваги.

Спершу він спробував зменшити ризик і найняв кваліфікованих місцевих художників. Та вони або надто повільно працювали, або не відповідали його вимогам. Він усе робив сам, навіть проект риштування. І коли його спорудили й Мікеланджело зміг дістатися аж до стелі — отоді тільки він збагнув справжній обсяг технічних та художніх проблем, із яким зіткнувся. У той момент він іще раз спробував відмовитися.

Він прийшов до Папи і сказав, що справа безнадійна: він неспроможний цього зробити. Малювати фреску на такому величезному просторі, коли в очі, вуха, рот падають краплі вологої фарби та шматки тиньку, а потім окремі фрагменти засихають, коли композицію ще не завершено, — це завдання заважке для нього. Сказав Мікеланджело і про проблеми з архітектурою стелі, і про непропорційність у композиції картини для розпису на ній, вказівки щодо якої давав сам Папа Юлій.

Юлій вислуховував усі тривоги й скарги Мікеланджело, і на все знаходив відповідь — одну за одною. Зокрема й на питання про те, якою має бути композиція — просто сказав художнику намалювати те, що «йому самому до вподоби».

Імовірно, Мікеланджело примирився з тим, що капела стане сценою його публічного приниження, і вирішив так: якщо вже судилося провалитися — то він провалиться ефектно. Тож розробив таку складну композицію — і візуально, і технічно, — щоб ніхто не посмів поставити під сумнів його амбіції, навіть якщо з кінцевого результату кепкуватимуть. Він вирішив зобразити біблійну історію так, як її бачив Папа, розташувуючи головні події вздовж центральної лінії стелі. Це мали бути дев’ять сцен із Книги Буття, починаючи з Господа, який відокремлює світло й темряву, та закінчуючи п’яним і зганьбленим Ноєм. Центром композиції мало стати Створення Адама і Єви.

Упродовж наступних чотирьох років Мікеланджело малював удень і вночі, майже не спав, не їв, не пив і, як оповідали, не завдавав собі клопоту митися. Він провів цей час стоячи на дерев’яному помості, обличчям до стелі, з відхиленою назад головою й піднятими догори руками. Такий фізичний дискомфорт і нервове виснаження просто доконали би більшість із нас.

Але не Мікеланджело. У жовтні 1512 року, уже наближаючись до власного сорокаріччя, він завершив свою марафонську дистанцію. Розібрав риштування, вимився, хильнув вина й запросив Папу з його почетом подивитися, що витворив він — художник-аматор у фресковому живописі.

Це мав бути дивовижний момент для всіх присутніх: для Мікеланджело — побачити реакцію папського почету, а для них — побачити його роботу. Знаючи, що й нині глядачів заворожують барви, композиція, амбітність і масштаб фрески, можемо тільки уявляти, як стояли тоді папські придворні — з роззявленими від подиву ротами й витріщеними очима. Нічого схожого на це не було раніше й не створили потім. Геніальна віртуозність живопису Мікеланджело, його відточена техніка, бездоганне відчуття перспективи, яскрава уява — неймовірні й неперевершені.

Художник уперто долав недоброзичливість ворогів, недоліки своєї техніки, брак упевненості в собі, він пішов на величезний ризик — і за це ми йому вдячні. Як там у Вергілія? Світ поблагословив мужність Мікеланджело і його шлях до зірок.

Та не слід забувати, що в цій історії є ще один герой, іще один безстрашний протагоніст. Творчість не існує в ізоляції. Вона потребує сприятливого середовища, у якому може розцвісти. І вельми часто це означає наявність покровителя або прихильника, який буде захищати, сприяти, догоджати й замовляти.

Стелі Сікстинської капели, якою ми всі тепер милуємося, не було б, якби не вперта наполегливість Папи Юлія ІІ та його непохитна віра в талант Мікеланджело.


Поки Мікеланджело переймався зловісною змовою, яку проти нього плели Браманте і Рафаель, Папа, на щастя для нас, покладався на свої власні судження. Він вважав Мікеланджело єдиною людиною, здатною на подвижництво Сікстинської капели, хоч і знав про сумніви Браманте. Папа, імовірно, був одержимий манією величі не згірше за впертого митця, але він був і провидцем, чия прозірливість і непоступливість у підтримці свого обранця дали світові один із безсмертних шедеврів. Мікеланджело — приклад для кожного з нас. Будь-хто, досліджуючи нові ідеї, має бути відважним.

***

Дізнайтесь більше у книзі Вілла Гомперца "Думай як митець"

__________________________________________________________

Читати «Новини» видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про світове та українське мистецтво читайте в нашому блозі.

Читати блог ArtHuss

Хочу замовити книги

Думай як митець
Вілл Ґомперц
Думай як митець
Що це взагалі таке? 150 років сучасного мистецтва в одній пілюлі
Вілл Ґомперц
Що це взагалі таке? 150 років сучасного мистецтва в одній пілюлі
490 грн
540 грн
Леонардо і Тайна вечеря
Росс Кінг
Леонардо і Тайна вечеря
Галерея пройдисвітів: Історія мистецтва й арт-дилерів
Філіп Гук
Галерея пройдисвітів: Історія мистецтва й арт-дилерів