Поп-арт: шопінг-терапія

Поп-арт: шопінг-терапія


Популярне мистецтво - яке воно? У 60х вам би відповіли «pop art». Цей напрям виник як іронічний протест проти «високої культури». Відтепер об’єктом зображення могло бути будь-що: банка, знаки долару, басейни. Художники зображали будь-які продукти масово виробництва і переосмислювали їх за допомогою контексту, масштабування, колажів… Буденні речі, популярні зірки, герої коміксів, бойовики, їжа ‒ уся суміш людських вподобань поставала на картинах. Тому поп-арт став своєрідним документом тогочасного суспільства споживання.

Художники цього напряму гралися зі стереотипами і вигадували нові сенси завдяки свободі творчого вираження. Будь-який матеріал та техніка могли вписатися в традиційний живопис і порушити його. Уламки гіпсу, шматок фотокартки, деталі машин ‒ елементи дійсності ставали творчістю. Художники могли блукати на сміттєзвалищах у пошуках нових артефактів минулого, збирати старі коробки… Зради того, щоб вкотре посміятися над споживанням, над високим мистецтвом і створити свою образність, засновану на рекламі та масовості.

  1. Енді Воргол
  2. Рой Ліхтенштейн
  3. Девід Гокні


Енді Воргол


Неможливо говорити про поп-арт без згадки про Енді Воргола. Адже саме його ім’я асоціюється із цим стилем. Енді малював ще з малечку: у 9 років відвідував безкоштовні суботні курси художньої майстерності Інституту Карнеґі. А згодом вступив в університет на факультет малювання та дизайну. Через нестандартні рішення та проблеми у комунікації його мало не відрахували! Та все налагодилося і вже на 3 курсі він оформляв вітрини у найбільшому універмазі міста. А після випуску став ілюстратором. У 60-х роках Енді Воргол відчув, що потрібно експериментувати, тож поставив собі за мету машинізувати мистецтво. У цей період з’явилися його банки з супом та пляшки кока-коли. Предмети, що були визначними для своєї епохи, стали визначальними для творчості Енді Воргола. Хоча критики обурювалися таким підходом до творчості, проте назрівали колосальні зміни. За свою творчу кар’єру художник пережив замах на вбивство, невдачі та фантастичні злети. Цікаво, що він завжди знаходив вихід із ситуації. У 70-х роках намалював суперечливий портрет Мао Цзедуна. Його придбав актор Деніс Хопер у свою колекцію, а згодом прострелив полотно у області серця та на фону. О ні, вся робота змарнована! Та не для Воргола: той оголосив актора співавтором і цю картину продали на аукціоні Christie's за 302,5 тис. доларів.


Рой Ліхтенштейн


Сперечаємося, що хоча б одну з картин Роя Ліхтенштейна ви бачили? Для цього художника мистецтво було лиш хобі, яке з часом перетворилося у щось більше. Як знавець сучасного мистецтва, він любив роботи Пікассо і Матіса, та навіть цитував їх у своїх картинах. Проте Рой Ліхтенштейн намагався створити свій, неповторний стиль, експериментував із техніками, вигадував графічні коди, які стирають межі між дійсністю та образами. Основним джерелом натхнення для художника стали комікси і мультфільми, які він трансформував за допомогою технології промислового друку. Рой Ліхтенштейн збільшував вподобані зображення, використовував трафаретний друк та шовкографію. Таке масштабування мало підсилити іронічний ефект. Одна із знакових картин митця ‒ «Дівчина, що тоне», була намальована 1971 року. Здається, ніби це ілюстрація із коміксу, проте ні, розміри картини 171,6 × 169.5 см, що зовсім не мало! Вона намальована масляною і синтетичною полімерною фарбою на полотні. Текст, який виголошує дівчина, втілює іронію, з якою Рой Ліхтенштейн ставився до життя: «Мені байдуже! Краще потону, ніж покличу Бреда на допомогу». Подібні побутові сюжети часто опинялися в центрі уваги художника. Але навіть сумний момент він міг перетворити на комічний.


Девід Гокні


Майбутній художник народився у Англії, навчався в Королівському художньому коледжі у Лондоні. І вже зі студентських років проявив бунтарську натуру. Митець відмовлявся писати фінальний екзаменаційний твір. Мовляв, він же художник! То нехай і оцінюють його за картинами… Звісно, адміністрація погрожувала виключити Девіда Гокні. Проте він намалював ескіз диплому як знак протесту, зрештою, його випустили із коледжу і художник подався в Америку. Поки Девід Гокні був на батьківщині, у його роботах переважали рослинні мотиви, дерева та глибокі темні кольори. Проте після переїзду в Каліфорнію у нього з’явилася нова улюблена тема для малювання ‒ басейни! І одна з таких картин зробила 81-річного Девіда найдорожчим із живих художників. Полотно «Портрет художника (Басейн з двома фігурами) у 2018 році продали на аукціоні Christie's за 90,3 млн. доларів. Натхнення на такий сюжет прийшло до Девіда Гокні майже випадково, коли він сидів на підлозі своєї лондонської студії і перебирав фотографії, дві з яких особливо сподобалися у поєднанні. Проте визнання до цієї картини прийшло навіть раніше, серед фанатів анімації. У 2014 році відбулася прем’єра американського трагікомедійного мультсеріалу для дорослих «Кінь БоДжек», де головний герой ‒ зірка телеекранів 90-х, страждає від свого характеру та пристрасті до алкоголю. Власне, у кабінеті коня БоДжека висіла картина-відсилка до Девіда Гокні «Басейн з двома фігурами». Така ідея з’явилася у продюсерки шоу, яка хотіла вшанувати культові арт-об’єкти і змусити глядачів зупиняти серію, щоб розглядати задній фон.

Художники поп-арту нині самі стають елементами масової культури. Можливо, це саме те, чого вони прагнули? Транслювати ідеї та предмети, близькі кожному? Зробити мистецтво доступним для розуміння і привабливим своєю простотою? Хай там як, проте їм вдалося стати частиною «поп», популярного.

__________________________________________________________

Читати «Новини» видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про світове та українське мистецтво читайте в нашому блозі.

Читати блог ArtHuss

Наверх