мистецтво персоналії уривки

Як продавати нове мистецтво: Поль Дюран-Рюель

Як продавати нове мистецтво: Поль Дюран-Рюель

Видавництво ArtHuss готує українське видання книги Філіпа Гука «Галерея пройдисвітів: Історія мистецтва й арт-дилерів». З цього приводу ділимося ексклюзивним уривком з книги, та даруємо знижку першим щасливчикам, які замовлять книгу «Галерея пройдисвітів: Історія мистецтва й арт-дилерів» за попереднім замовленням.


*****

На початку ХХ століття статус Дюран-Рюеля як неперевершеного імпресаріо імпресіоністів викристалізувався остаточно. З’ясувалося, що його не надто приваблюють художники авангарду, які витіснили імпресіоністів. До того ж, мало кому з дилерів у сучасному мистецтві вдавалося належно оцінити роботи прийдешнього покоління й навчитися продавати їх. Дюран-Рюель не мав часу для Сезанна, Ґогена та Ван Ґога, ані для фовізму та кубізму. Якось згодом він називатиме праці Сезанна «переоціненими» й «нудними порівняно з творами Моне та інших імпресіоністів». Він знущався з «дурнів, які заявляють, що тільки Сезанн, Ван Ґоґ і Ґоґен — великі майстри». Але це не заважало йому заробляти на творах Сезанна. Мері Кассатт порадила американській колекціонерці Луїзіні Гейвмеєр продати дві роботи Сезанна. Вона придбала їх одразу після смерті Сезана, за «скандальними» цінами. Дюран-Рюель був більш уважним дослідником ринку, ніж Кассатт: він придбав дві роботи Сезанна за 7500 франків кожна, а вже за два місяці перепродав їх видатному російському колекціонерові Івану Морозову за 30 000 франків кожна. Його зусилля, спрямовані на розповсюдження творів імпресіоністів за кордоном, мали непередбачувані, але вагомі наслідки для розвитку модернізму: якби Дюран-Рюель не відправив імпресіоністські картини на виставку в Москві 1896 року, молодий Василій Кандінський не побачив би «Копиці сіна» Моне, що переконала його поринути в абстрактне мистецтво.

Урешті-решт, Дюран-Рюель зумів збурити навіть Лондон, де місцеві мешканці, як відомо, дуже повільно вчилися сприймати імпресіонізм. Дванадцять тисяч людей відвідали показ сучасного французького мистецтва, який він провів у галереях Ґрафтона 1905 року. На виставці було представлено три сотні творів Деґа, Мане, Моне, Ренуара, Піссарро та Сіслі. Може це й не відразу прискорило продажі імпресіоністських картин британським колекціонерам, але імпресіонізм нарешті потрапив у Велику Британію й залишився надовго. Як промоутер на міжнародному рівні, Дюран-Рюель був просто неперевершений. Він дає нам іще один приклад того, як важливо для справжнього успіху в арт-дилерстві бути готовим спакувати свої скарби в карети, човни, потяги й, пізніше, літаки, аби дотягтися до ринків поза межами власної країни.

Поль Дюран-Рюель

Серед його художників, як і раніше, найкраще продавався Моне. Серії картин — це мрія дилера, візуально приголомшлива обробка одних і тих самих предметів за різного освітлення в різний час доби. По десять-двадцять за раз вони покидали його галерею, часом зі ще недосохлою фарбою, і вирушали на виставки й на продаж: «Копиця сіна» (вперше показана 1891 р.), «Тополі» (1892 р.), «Руанський собор» (1895 р.), «Краєвиди Темзи» (1904 р.) і, звичайно, «Водяні лілії», яких у роки пізньої творчості Моне було вже забагато. У 1908 році Дюран-Рюель вигадав геніальний спосіб протистояти думці, що Моне надміру продуктивний, а його роботи масові і втрачають цінність. Дюран-Рюель оголосив про велику виставку нових картин Моне в своїх галереях у Нью-Йорку, а за тиждень до відкриття скасував її. Справжньою причиною скасування може бути звичайна затримка з боку Моне, який не вклався у дедлайни. Але пояснення для преси, яке запропонував Дюран-Рюель, було просто неперевершеним:

"Учора Клод Моне знищив картини з ринковою вартістю 100 000 доларів, у які було вкладено три роки його кропіткої праці, бо дійшов переконання, що вони незадовільні... Мсьє Дюран-Рюель сказав кореспонденту New York Times, що, хоча він розчарований, бо не зміг провести виставку в той час, коли планував, вчинок мсьє Моне показав, що він художник, а не просто ремісник."

Це був геніальний крок з боку Дюран-Рюеля. Він одним махом переконав схвильованих з цього приводу американців, що Моне — не фабрика живопису. Тож наступна партія робіт яку Дюран-Рюель запропонував нью-йоркському ринку, принесла шалену вигоду. Тепер вважалося, що кожна картина пройшла суворий контроль якості в самого майстра.

Останній прояв генія Дюран-Рюеля в мистецтві продажу імпресіоністських картин бачимо вже в наступному поколінні. Історія, як Жозеф Дюран-Рюель, син Поля, переконав Дункана Філліпса придбати «Сніданок веслярів» у 1921 році, гідна того, аби потрапити в підручник. Пані Дункан Філліпс розповідає: «Нас запросили на обід вдома в Жозефа Дюран-Рюеля. На наш превеликий захват, ми сиділи навпроти цього казкового, неймовірно втішного, живого та привабливого шедевра Ренуара». Пані Дункан Філліпс мимоволі показала нам частину процесу продажу у виконанні Жозефа Дюран-Рюеля. Запрошувати своїх найкращих клієнтів на обід і садити їх, ніби випадково, перед найдорожчою картиною з ваших фондів, — стратегія, якою широко послуговуються арт-дилери. У цьому випадку вона винагородилася вповні. Філліпс дав себе переконати й виклав за картину приголомшливу суму 125 000 доларів.

За іронією долі, наприкінці життя, у 1920 році, Поля Дюрана-Рюеля включили до французького Почесного Легіону не за його заслуги в царині мистецтва, а за здобутки в зовнішній торгівлі. Обсяг його закупівель за тридцять років, починаючи від 1891 року й до самої його смерті, вражає: у біржових книгах фірми згадано приблизно 12 000 картин, зокрема понад 1 000 картин Моне, 1 500 Ренуара, 800 Піссарро, 400 Деґа й 400 Сіслі. Доктор Альберт Барнс писав Дюран-Рюелю в 1915 році: «моя колекція — практично додаток до вашого бізнесу». Понад половину імпресіоністських картин, представлених у легендарній колекції Гейвмеєр, було придбано в Дюран-Рюеля.


Чим же найбільше відзначився Дюран-Рюель? Він був першим дилером, який став провідником для своєї клієнтури в складному світі сучасного мистецтва. Важко згадати схожий прецедент у попередній історії мистецтва — можливо, тому, що це був справді перший у історії період, коли сучасне мистецтво сприймалося як складне для оцінювання та розуміння. Поль Дюран-Рюель був першим дилером, який зайняв місце в новому мистецтві: він створив ділову схему скуповування творів молодих невідомих майстрів і заробляв гроші на їхніх роботах, коли вони ставали відомими та визнаними. Він експлуатував цей вигідний розрив між ціною, яку картина мала колись, і ціною, яку вона згодом набувала. Дюран-Рюель розпізнав імпресіоністів як школу живопису, здатну здійснити це диво. Чому? Як він це зрозумів? Ось як Ренуар описував винайдення імпресіонізму: «Я просто малював яскравими фарбами, бо хтось же мусив малювати яскравими фарбами! Це не було наслідком жодної теорії. Це було щось у повітрі, і кожен несвідомо його відчував, не тільки я». Можливо, ось секрет успішних арт-дилерів, які відкривають нові напрями: їм пощастило народитися з якимись особливо чутливими антенами.

*****

Продовження читайте в книзі Філіпа Гука «Галерея пройдисвітів»

__________________________________________________________

Читати  «Новини» видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про світове та українське мистецтво читайте в нашому блозі.

Читати блог ArtHuss

Наверх