Символи і традиції. Великодній кролик та зайцеподібні у релігійному мистецтві

Символи і традиції. Великодній кролик та зайцеподібні у релігійному мистецтві


У символічному сенсі кролик має багато спільного з зайцем. У найдавніших легендах часто спочатку розповідали про зайців, але в пізніших виданнях вони поступово перетворювались на кролів, коли збільшилась їх поширеність і одомашнення. Загалом кажучи, в народних віруванням різниці між цими двома звірятами практично нема.

У багатьох культурах заєць довго вважався священною твариною — в єгипетській міфології він пов’язаний з Ізідою та Осірісом, у деяких грецьких міфах його асоціювали з мисливицею Артемідою, він також був однією з тварин, присвячених Афродіті. Корінні американці алгонкіни поклонялися Великому Зайцю як деміургові, який відновив й упорядкував Землю після потопу. Натомість інші американські племена уявляли собі зайця і кролика як трікстерів — жартунів та ошуканців, міфологічних істот, відомих своїми обманами та дурисвітством. Те саме бачимо і в африканському фольклорі. В одній бушменській легенді, приміром, витівками зайця пояснюється походження смерті. Подібна властивість — здатність до ошуканства — присутня і в давньогрецькому міфі про бога Гермеса, який також був пов’язаний із зайцем, бо мав таку ж крутійську та хитру вдачу.

Немало зайців є і в кельтському фольклорі. Про це нам свідчить Кассій Діон у своїй Historia Romana (III ст.), розповідаючи про події кельтського повстання проти військ Римської імперії в 60–61 роки після Р. Х. під проводом королеви племені іценів Боудіки. Діон пише, нібито перед тим, як вступити в битву, королева вийняла з-під подолу своєї сукні живого зайця й здійснила над ним обряд ворожіння, спостерігаючи, куди він побіжить.

Річард Ферштейге, один з перших дослідників дохристиянських англосаксонських релігій, у 1605 році опублікував об’ємний трактат, популярний упродовж майже століття. Серед інших божеств англосаксонського пантеону Ферштейге говорить про місяць (moon англійською, звідси Monday, понеділок) та присвяченого йому ідола (idol of the Moon). Ідол цей має подобу жінки в оздобленому заячими вухами каптурі, яка тримає перед животом велике кругле дзеркало, що символізує місяць, а також, ймовірно, вагітність.

У своєму енциклопедичному трактаті Naturalis Historia, «Природничій історії», Пліній Старший (I ст.) рекомендує жінкам їсти нутрощі зайчихи, щоб підвищити здатність до вагітності, а чоловікам радить споживати сім’яники зайця-самця, щоб збільшити чоловічу силу. Добрих п’ятнадцять століть опісля ці ж поради також подибуємо в творі Magiae naturalis sive de miraculis rerum naturalium («Про природну магію, тобто про чудеса природи») Джованні Баттісти Делла Порта, вченого, алхіміка та філософа, який, між іншим, входив до кола таких знаних науковців, як Томмазо Кампанелла, Паоло Сарпі та Галілео Галілей.

А й справді — зайців та кролів традиційно вважають дуже плодючими тваринами і в багатьох давніх культурах їх пов’язували з жіночістю, плідністю, родючістю, місяцем та його циклами. Тому їх повсюдно стали вважати символами пробудження й відродження природи навесні. Невипадково нині в західному світі кролик (він же заєць) є символом Пасхи.


Великодній кролик

Пасхальний кролик також спочатку був зайченям, і корені цієї традиції ховаються в глибині віків. Дехто вбачає його походження в дохристиянських обрядах, пов’язаних з плідністю, а, зокрема, з англосаксонським божеством Еострою, або Остарою в германській версії. Богиня ця, на думку багатьох, асоціювалася з ранішньою зорею, весною, оновленням, плідністю і, можливо, мала подобу зайчихи. Єдиним першоджерелом, в якому згадується це божество, є трактат De temporum ratione («Про обчислення часу»), написаний в Англії Бедою Шанованим у 725 році, коли поганські та християнські обряди все ще співіснували. Цей святий і учитель Церкви, який у цьому творі також розглядав питання про обрахунок дати Пасхи, переказує нам, що англосакси називали Eosturmonath, тобто місяцем Еостри, той місяць, на який припадав Великдень, тобто квітень. Беда додає, що в той місяць давні англосакси проводили святкування на честь цієї богині, та в його добу їх уже замінив новий християнський пасхальний обряд. Одначе він не згадує про зайців, які, можливо, були пов’язані з іншими весняними дохристиянськими ритуалами. На думку одного з братів Ґрімм, філолога Якуба, Еостра, як і Остара — це божества, пов’язані зі сходом сонця, зі світлом; така символіка легко стає в один ряд з весняним відродженням та з християнським поняттям воскресіння. Крім того, у своєму трактаті про германську міфологію, написаному в 1835 році (Deutsche Mythologie), він твердить, що в давній верхньонімецькій мові слово «Остара» набуло значення Пасхи. У кожному разі, незалежно від того, чи йшлося про божество чи про свято, від цих давніх імен походить німецьке слово Ostern й англійське слово Easter, які обидва означають Великдень. Отже, після поширення християнства ці язичницькі святкування з часом асимілювалися зі святкуванням пасхальним, в якому до певної міри збереглася частина давніх традицій, пов’язаних з приходом весняної пори.

Але звідки взялися зайцеподібні як пасхальний символ?

Як уже згадувалось вище, зайців вважали символом плодючості та відродження в багатьох міфологіях. Дуже ймовірно, що наші предки спостерігали за зайцями під час їх періоду розмноження. Приблизно в березні на зайців нападає сильне збудження: ще не готові до парування самиці жваво відштовхують надто нахрапистих самців — раптовими стрибками, швидким бігом, вертикальними підскоками, подвійними ударами задніх лап. Одне слово, важко було, мабуть, не звернути увагу на шлюбний період зайців навесні, й англійською навіть кажуть mad as a March hare (божевільний, мов березневий заєць), і вислів цей надихнув потім Льюїса Керолла на створення ексцентричного персонажа — Шаленого («березневого») Зайця в «Пригодах Аліси в країні Див».


Але повернімось до християнського свята. Оповідають, що святий Амвросій (VI ст.) вважав зайця символом воскресіння завдяки здатності його хутра змінювати колір навесні та восени, щороку оновлюватись. Очевидно, святий мав на увазі зайця-біляка (Lepus timidus), хутро якого в зимові місяці біле, а в літні місяці — сіро-коричневе. Відтак з часом місце зайця в християнській символіці зайняв кролик.

Як би там не було, перші пасхальні зайчики з’явилися, схоже, в Німеччині в XV столітті як символи плідності та добробуту. Якимось чином їх пов’язали з дуже давньою символікою яйця, яке також було емблемою плідності, народження й весняного відродження: Ex ovo omnia (все [походить] від яйця). У наступні століття німецькі та голландські емігранти привезли цей звичай у Сполучені Штати, де він дістав назву Easter Bunny — Великодній Заєць.

Місячний кролик

Якщо пасхальний кролик належить до західної культури, то східна має кролика місячного. Проте слід пам’ятати, що подібна легенда існує в різних формах також в ацтекській міфології та міфології корінних американців. Ба більше: і в індуїстській, і в буддистській традиції теж існують оповідки про зайця — нині його замінив кролик, — який пожертвував собою, стрибнувши у вогонь, аби дати поживу голодному жебракові. А жебрак той був не хто інший, як божество Індра (або ж Будда). На знак вдячності божество врятувало тварину й викарбувало її образ на місяці.

Оповідь ця має силу-силенну варіантів і поширена в значній частині Азії, зокрема в східному її регіоні, де на яскравому обличчі повного місяця звикли бачити зображення, яке більшість тлумачить як образ кролика, що сидить і тримає перед собою кухонну ступку з товкачиком. Це оптична й ментальна ілюзія, яка, власне кажучи, зветься парейдолія — її можна порівняти зі знаменитою ілюзією обличчя на поверхні Марса.

На Далекому Сході місячний кролик є постаттю легендарною. За японською традицією у своїй ступці він товче і перетирає клейкий рис для рисів’яників — мочі. Більш-менш подібним чином вважають і в Кореї. Натомість, на думку китайців, він зосереджено готує еліксир довголіття для богині місяця Чан’є, тому його прославляють під час Свята Місяця або Половини осені, присвяченого місяцю та цій богині. Місячного кролика згадали також у 1969 році під час розмов між базою в Г’юстоні та астронавтами місії «Аполлон–11», незадовго до примісячення. У стенограмі цих розмов читаємо, що команда в Г’юстоні коротко розповіла астронавтам китайську легенду про богиню і кролика на Місяці, на що Базз Олдрін (або ж Майкл Коллінс, точно не відомо) відповів: «Okay, we’ll keep a close eye out for the bunny girl» («Гаразд, придивимося добре до тієї зайчихи»).

А ось ще одна космічна цікавинка про місячного кролика. У грудні 2013 року на Місяці приземлився перший китайський місяцехід — ця космічна місія зветься «Чан’є» як богиня, а місяцехід, який має дослідити ґрунт і зібрати дані, — «Юйту», тобто Нефритовий (власне, Місячний) кролик.


Троє кроликів ганяють по колу

Десь у VI столітті в Китаї виникає, а потім поширюється Шовковим шляхом, символ, на якому зображені троє зайців або кроликів, котрі ганяють по колу навздогін один за одним. Кожне вухо є спільним для двох тварин, тому всього зображено три вуха, які утворюють у центрі трикутник. Образ цей, якому властива потрійна кругова симетрія, як у трискеліона, спочатку був пов’язаний з буддизмом, символізуючи, ймовірно, мир і спокій. Пізніше, поширюючись територіями і культурами, символ цей набув подальших асоціацій з поняттями плодючості та місячного циклу. Ба більше — мотив цей трапляється і в європейських середньовічних церквах Франції, Німеччини та Англії і переважно тлумачиться як ще один символ Пресвятої Трійці. Крім того, зображення це присутнє також у дерев’яних ашкеназьких синагогах XVII та XVIII ст. в Німеччині, Україні та Білорусі. Хоча зайцеподібних зараховано до некошерних тварин, в юдаїзмі їм приписують дуже позитивні символічні конотації, а в іконографії вони часто відкрито символізують єврейський народ. Приклад бачимо в Ходорівській синагозі, що знаходиться в давній Галичині, частині Західної України: в центрі багатого малярського оздоблення стелі, що датується 1714 роком і яке було відтворено по численним фото, уміщене зодіакальне зображення двоголового орла, що своїми кігтями хапає двох зайців.


Зайцеподібні в релігійному мистецтві

У середньовічних бестіаріях зайці та кролі часто символізують тих, хто покладає свою віру на Христа. Загалом зображення зайцеподібних у релігійному мистецтві трапляються нерідко — іноді з позитивними характеристиками, як-от втілення сором’язливості або чистоти, особливо коли тварини білі, а іноді з негативними конотаціями, як-от хіть або лицемірство.

Приклад першої метафори бачимо в середньовічній церкві святої Марії в Беверлі, в англійському Йоркширі, відомій своїми численними різьбленими колонами. Одна з цих колон, що датується приблизно 1325 роком і знаходиться при вході до каплиці святого Михаїла, оздоблена скульптурою кролика, одягненого прочанином.

Багато хто у Великій Британії вважає, що саме The Pilgrim Rabbit (кролик-прочанин) надихнув письменника Льюїса Керрола на створення персонажа Білого Кролика в «Пригодах Аліси в країні Див» — скульптура ця надто вже подібна до оригінальних ілюстрацій, створених сером Джоном Тенніелом.

Ще одне зображення кролика з очевидними позитивними конотаціями бачимо в картині «Мадонна з кроликом», яку Тиціан намалював у 1530 році на замовлення Федеріко Ґозаґи і яка тепер зберігається в паризькому Луврі. На цій картині свята Катерина Александрійська підносить Марії Дитятко, яке виявляє жвавий інтерес до білого кро- лика. Марія лівою рукою притримує звірятко, що тут є символом чистоти.

Ще одним прикладом є «Різдво зі святими Йоаном Хрестителем та Єронімом», відоме під назвою «Вертеп з кроликами». Картина ця написана Джіроламо Даї Лібрі приблизно в 1500 році і зберігається у веронському Кастельвекйо. Тут зображено сцену Різдва з Марією, святим Йосифом і двома святими, які поклоняються Дитяткові, котре, натомість, дивиться усміхнено на двох кроликів. Вони дещо боязко вилазять з нори, остерігаючись можливих небезпек і геть не усвідомлюючи великої події. Ці розгублені й боязкі кролики тлумачаться як людські істоти, а звернений до них погляд Дитятка — як безумовна Божа любов.

Натомість, яскравий приклад дволичності зайцеподібної істоти цілковито негативної символіки бачимо на південному фасаді Шартрського собору: на барельєфі вирізьблений демонічний зайцеподібний чоловік, який викрадає дівицю, грубо тягнучи її головою вниз. Крім того, на барельєфах, що оздоблюють собор Паризької Богоматері, бачимо лицаря, який тікає, кинувши меча, від зайцеподібного звіра, що агресивно нападає («світ сторчголов»). Така ж сцена повторюється також ще на вітражній троянді одного з вікон.


Комедія дель’ Арте

Перестрибнімо тепер від священного до мирського. Найдавніші зображення нерідко демонструють головний убір Арлекіна із кролячим або заячим хвостом, що звисає на плечі. Елемент цей наголошує як на хитрості, так і на нерозумності та боязкості цього персонажа Комедії дель’Арте, який виконує роль придуркуватого слуги-блазня.

Але якщо згадати про присутність зайцеподібних у багатьох культурах як трікстерів або дурисвітів, а також про пов’язані з ними забобони (про які мова буде далі), можна припустити, що елементи ці свідчать про темне походження цього персонажа, так само як ґуля на лобі, часто присутня на його масці, натякає, можливо, на ріг диявола.

Дійсно, чимало вчених вважає, що Арлекін, який з’являється в середині шістнадцятого сторіччя, є олюдненим й очищеним від злого начала древнім персонажем — демоном, що належав до давньонімецької міфології, Hölle König, царем пекла. Ім’я це перетворилось пізніше на Helleking, французькою Hellequin, а в XI ст. означало демона, що очолює легендарне «Дике полювання» (Mesnie Hellequin або Menée Hellequin). На це полювання, за давньою традицією, поширеною під різними назвами по всій Центральній та Північній Європі, виходить ціла орда привидів і пекельних створінь, щоб знущатися з живих людей. Демона цього пізніше стали називати Herlequin та Harlequin, а у французькій народній традиції йому завжди приписували роль очільника бісів. З цього приводу в книзі Historia Ecclesiastica, написаній Ордеріком Віталієм у Нормандії в XII ст., розповідається також про familia Herlechini — процесію привидів на чолі з цим демоном.

У XIII ст. французькі тексти, які містять цитати з Mesnie Hellequin, множаться і починають розділятися на дві течії: одна з них пов’язана з народною традицією «Дикого полювання», друга ж має радше літературний характер, і в них легенда ця втрачає свої похмурі барви, а демони цієї зграї починають набувати фарсового колориту.

Дантівський Арлекін — Никлокрил або ж Мисливець, комічна диявольська постать, що з’являється в XXI, XXII та XXIII піснях «Пекла», — також, мабуть, нащадок того ж бісівського роду Hellequin. Ми зустрічаємо його серед «Лихолапів» або ж «Злопазурів», групи демонів, які наглядають за пропащими душами в п’ятому рові восьмого кола, та описані вони комічно й гротескно.

Та повернімось до нашого диявольського персонажа. Пізніше він остаточно набув фарсового характеру і почав висміювати пекельний світ, з якого сам походив, під час народних вистав та видовищ. Як-от у містерійному театрі або ж у «шаріварі» (цей «котячий концерт» — бурлескна форма вираження суспільного осуду), суттю якого, на думку французького історика Жоржа Мінуа, був «агресивний бурлеск». І таким чином французькі Harlequins, які набули відверто комічного характеру, поєднались з класичними бергамськими Дзанні, постатями хитрих і підступних слуг-селюків, в результаті чого виник Арлекін, який дійсно має риси обох цих персонажів. Вдача його дещо пом’якшилась лише в сімнадцятому сторіччі, а до того Арлекін дуже відрізнявся від того Арлекіна, якого ми знаємо — його характер ще зберігав диявольські, тваринні риси. На сцені він уособлював нищівну силу, позбавлену будь-якої стриманості. Таким чином, він став «дикуном без честі», як назвав його Даріо Фо, нобелівський лауреат, який чимало цікавився цим персонажем.

Арлекін родом з фантасмагоричного світу тіней і тьми, а тваринний елемент на його головному уборі є, мабуть, нагадуванням про це його «підземне» походження, а також про його вдачу плутяги і баламута — одне слово, трікстера.

Врешті, щоб якось повернутись «до наших кролів», зазначимо ще, що існує кролик Арлекін — ця домашня порода з кольоровим хутром була виведена у Франції наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя, грунтуючись на «голландському триколорі».



Зодіак та календарі

Кролик (або заєць) є одним з дванадцяти знаків китайського зодіаку. Усі ті, хто народився в рік кролика, є особами спокійними, дипломатичними, освіченими, вразливими й стриманими. В японському зодіаку, який походить від китайського, знак цей зберігає більш-менш ті самі характеристики.

Священний ацтекський календар Тональпоуаллі до двадцяти щоденних символів теж включає кролика, але з цілком іншими характеристиками. Адже кожен день у цьому календарі очолював бог, який впливав на діяльність людей, а день кролика очолювала Маяуель, богиня плодючості, агави та сп’яніння й мати Кенцон Тоточтін, чотирьохсот кроликів, які є груповим божеством пияцтва. Крім того, в сонячному календарі Шіупоуаллі, який ацтеки вживали для звичайного датування, кролик був одним з чотирьох можливих знаків нового річного циклу і частиною сузір’їв. Народжені під знаком Ce tochtli (один кролик або один заєць) вважалися дуже щасливими.


Кролячі сузір’я

Сузір’я Зайця, Lepus, було назване чи не найраніше. Його, разом з іншими сузір’ями, визначив у IV ст. до Р. Х. грецький математик та астроном Евдокс Кнідський. Також Птолемей в астрономічному трактаті «Альмагест» включив його в перелік сузір’їв у II ст., де розмірковував про сорок вісім сузір’їв, а нині їх нараховують вісімдесят вісім.

Звідки взявся зайцеподібний серед зірок?

Давні міфології присутність зайця серед зірок пояснюють покаранням богів. Оповідають, нібито комусь забаглося привезти на грецький острів Лерос вагітну зайчиху (а, може, навіть і не одну), і через недовгий час зайці розплодилися, заполонили острів і почали знищувати врожаї. Тоді мешканці, яким уже загрожував голод, винищили шкідників, а тоді попрохали богів помістити зайця на небо як вічне нагадування про те, що необачність одного може загрожувати багатьом. Інший міф пояснює цей вчинок богів наслідком нищівного вторгнення зайців на Сицилію: там, між зірками, він буде під наглядом Оріона і не зможе заподіяти великої шкоди. Приблизно в нульовому році письменник Гай Юлій Гігін твердив, що небесний заєць вічно тікає від собаки Оріона. Адже сузір’я Зайця справді розташоване під сузір’ям Оріона, а тому його — зайця або кролика — часто зображають як здобич, що тікає від Мисливця та його собак, представлених сузір’ями Великого і Малого Псів.


Геральдика

На завершення згадаємо геральдику. Тут образ кролика використовувався, мабуть, виключно в так званих «промовистих гербах», тобто в тих гербах, зображення на яких натякають на родинне прізвище, і в них наш герой символізує мирність та багатодітність роду. На відміну від зайців, на інших типах емблем кроликів не зображають, бо вони вважаються дуже боязкими тваринами і часто асоціюються з легкодухістю або хіттю.

__________________________________________________________

Читати  «Новини» видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про світове та українське мистецтво читайте в нашому блозі.

Читати блог ArtHuss

Наверх