мистецтво про книгу рецензії

«Думай як митець» коли митці навколо

«Думай як митець» коли митці навколо


Коли книжка «Думай, як митець» потрапила до мене, я подумала: чи дійсно митці справді інакше мислять, ніж «звичайні» люди? Діють – так, безумовно але що не так із мисленням? Знаю, що є критичне мислення, а от творче… Довелось розбиратися. Насправді «Думай як митець» а – книжка, скоріше, не для митців, а для тих, кому доводиться бути поруч. Хоча насправді, хто може провести ту сам межу, за якою починається арт-світ?

Говорячи про мистецтво, ми маємо на увазі саме його практики – малювання, скульптуру, створення музики й інтер’єрів. Якщо спитати у дитини, що таке мистецтво, то перш за все вона покаже на малюнок/картину з листя чи пластилінового коника. Звичайно, якщо це не дитина митців, бо тоді «все складно». Мистецьке ж мислення, як свідчить автор…., може буди присутнє будь-де – від виробництва тістечок до проектування літаків.

Щоб думати як митець, не обов’язково (хоча і не забороняється) писати роман або малювати морські пейзажі. От, наприклад, у вас закінчилась приправа для приготування улюбленої страви, і ви спробували замінити її на іншу, яку знайшли в шафці. І несподівано вийшло смачно. Так просто? Ну, приблизно. Але не все так просто. Проявити винахідливість – це, звичайно, необхідно для того, щоб думати як митець, але ще недостатньо.


Що ж потрібно ще? Спробуємо дізнатися

Отримувати задоволення від процесу. Не важливо, пишете ви сонату чи ліпите сирники. Мистецтво потребує (як це не дивно звучить) радості дії.

  • Інколи для того, щоб мислити творчо, треба забути про гроші. Ключове слово «Інколи». Ми з радянcьких часів (а насправді раніше) звикли до твердження, нібито «митець має бути голодним», але Вілл Ґомперц пояснює, чому успішний бізнес – це теж похідна мистецького мислення. І якщо щось, створене митцем, вартісне – воно має продаватися. Що вже буде еквівалентом вартості – гроші чи визнання – залежить від обставин.
  • Помилятися як митець – це означає не робити трагедії з кожної помилки, а продовжувати пошуки. Знайти багато способів які «не працюють» – теж свого роду арт. Не припиняти пошуку – натхнення.
  • Але. Коли щось не вдалося одразу – не варто робити те саме, сподіваючись на інакший результат.
  • Революційний плагіат. В мистецтві є і плагіат, і революція. Простими словами – є геніальна вигадка, а є інноваційна копія, яка теж 50% успіху. І те, і те важливо. Варто вивчати, як мислять і діють інші у вашій сфері (трохи про плагіат), і, звичайно, не оминати власних ідей, які можуть на початку здаватися химерними. Ідея, як правило, сама змінюється в процесій її втілення. Часто в одну епоху людям приходять схожі ідеї, але вони знаходять геть різне втілення. Природа і культура люблять різноманіття, тому шанс що ви зробите точну копію чийогось іншого твору, моделі, винаходу – незначний.
  • Неможливо створити щось справді цікаве, коли тобі не цікаво самому. І знову про радість дії.

Мабуть, у кожного з нас в школі був вчитель, закоханий у свій предмет настільки, що всі починали його вчити – і відмінники, і затяті бешкетники з задньої парти. Якщо пощастило, то не один. Так відбувається і з мистецьким підходом – нереально створити щось цікаве (стартап чи картину), якщо творцю не цікаво в процесі. «Допитливість – інструмент, який формує кожного митця».


Співпраця. Розвінчання стереотипу про те, що митці – самотні. Кожна сфера діяльності, безумовно, потребує різного рівня усамітненості, але співпраця важлива у мистецтві, як і в багатьох інших сферах діяльності.

А співпраця із правильно обраним союзником – неоціненна. В «Думай як митець» Ґомперц наводить пари геніальних співавторів зі сфери живопису, перформансу та інших царин арт-ринку. Спільним між ними є те, що вони дивилися в одному напрямку, хоча інколи здавалося, що абсолютно протилежні імпульси керують ними. Інтуїтивно вірний або ж продуманий вибір свого партнера, напарника спів-митця – це не так просто, але і взагалі вибір – завдання не з легких. Тут також діє правило помилок – що не завжди перший і буде «тим самим», з ким доведеться творити завжди, і тут варто обирати довго і наполегливо.

Митці – і ті,хто прагне ними стати – мислять скептично. І щодо своїх робіт, і решти світу. Перевіряють і піддають критиці. Запитування і перевірка, одвічний філософський процес відповідей на питання – «що я роблю?», «навіщо?», «кому від цього буде краще?» характеризує мистецьке мислення. Не просто «я роблю це», а чому, для чого і яка найвища мета. І, знову-таки, має бути цікаво. Бо інакше це рутина. Коли митець відходить від новоствореної роботи і сідає на стільчик навпроти неї – він стає критиком, перш за все власним. Виринаючи з мистецького «потоку», він помічає найменші хиби й неточності, яких припустився, і здійснює роботу над помилками.

Добре, аби всі ми були митцями бодай в чомусь одному – малюванні, вихованні дітей, управлінні галереями. Хоча б 20% відсотків від самих себе. Так багато залежить від виховання й навчання. Того, що потім несемо «у вузлику», як їжачок в тумані, у власне – творче – життя.

«Думай як митець» - не посібник з творчого мислення, а, скоріше, покроковий алгоритм розпізнавання митця в собі. Мені це цікаво? Я можу поділитися з кимось? В ідеалі – мій твір можуть купити? Поставивши собі ці запитання, і не тільки ці, звичайно, вам буде легше зрозуміти, чи те, чим ви займаєтесь, є мистецтвом.


Навчання – один з векторів, що визначає становлення людини як митця.

«Якби всі школи були школами мистецтв…» так починається передостанній розділ книжки. Адже у тій звичайній школі нас вчать захоплюватися дослідженнями, романами, творами, але не процесом їх створення і тим інноваційним запалом, який рухав великими людьми, коли вони створювали свій «the best of the best» твір. Школа – та, що звичайна, для нашої культури – загальноосвітня, вчить наслідувати,але не творити. Школа мистецтв (там автор називає всі художні школи) вчить бути автором власного твору і насолоджуватися процесом – малювання, писання, чогось іншого… Одного разу почула діалог свого друга із мамою, вона питала, чи виходить у нього малювати, і той максимально щиро відповів: «Я не впевнений, що аж так гарно виходить, але це приємне заняття». Так, мабуть,в і відчуває себе художник у максимально широкому сенсі – коли йому подобається процес, незалежно від того, яким вийде результат, і чи буде він бездоганним. Ми робимо щось, сподіваючись відновити гармонію зі світом, і якщо в результатів виходить «добре» - то в подвійно прекрасно.

І останнє, але не найменш важливе – ото примирне. Що називають натхненням. Всі вони, кого ми сьогодні називаємо митцями, ловили його за хвоста, чи воно слухняно сиділо в клітці з їхнього досвіду і майстерності? Скоріше, друге,хоча і не без «синього птаха» натхнення, звичайно. Рано чи пізно творча праця призведе до потоків натхнення будь де і будь як, не обов’язкові у гарному освітленому приміщенні з картинами класиків нас стінах. Але саме в тому домі, де є картини, живе натхнення. Тому це двостороння картинка, яка виринає в залежності від того, під яким кутом дивимось. Митець, арт-менеджер/ка, «звичайний глядач», чи власник/ця галереї мають різну оптику і різні джерела натхнення. Думати, як митець, доведеться кожному, хто хоча б раз вирішив додати натхнення до алгоритму повсякденний справ.

Автор тексту: Катерина Тягло

Фото: Аліса Зінкевич

__________________________________________________________

Читати «Новини» видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про світове та українське мистецтво читайте в нашому блозі.

Читати блог ArtHuss

Наверх