ілюстрація комікси мистецтво уривки із книжок arthuss

Зображення жінок у коміксах - Уривок із книги «Сила коміксів» | ArtHuss

Зображення жінок у коміксах - Уривок із книги «Сила коміксів» | ArtHuss

«Сила коміксів. Історія, форма й культура»

Ренді Данкан, Метью Сміт, Пол Левіц

Переклад Дениса Скорбатюка


У 1999 році сценаристка коміксів Ґейл Саймон виклала в інтернеті список головних і другорядних жіночих персонажів мейнстримних супергеройських коміксів, яких було скалічено чи вбито. Цей список вона назвала «Жінки в холодильнику», посилаючись на сцену з одного з випусків «Зеленого Ліхтаря», де головний герой повертається додому й знаходить мертве тіло своєї дівчини у холодильнику. Були в списку й персонажі на кшталт Бетґьорл, Барбари Ґордон, якій Джокер пострілом роздробив хребет у графічному романі Алана Мура та Браяна Болланда «Бетмен. Убивчий жарт» [Batman: The Killing Joke] 1988 року, та інших жіночих персонажів, які втратили свої здібності чи були вбиті. Саймон прагнула ініціювати обговорення щодо ставлення до сильних жіночих персонажів у жанрі, в якому домінують чоловічі персонажі. Та ще і популярному здебільшого серед чоловічої аудиторії. Що це — лише сюжетний хід, який мав підштовхнути головних героїв-чоловіків до дій (як у випадку з Зеленим Ліхтарем і Бетменом, які рушили чинити правосуддя і карати винуватців цих насильницьких нападів)? Чи, може, автори-чоловіки зовсім не думали про жіночу аудиторію, яка також потребувала ідентифікації з сильними персонажами? «Жінки у холодильнику» запустили масове обговорення гендерних питань у коміксах, учасники якого звернули увагу на жінок у коміксах — як на персонажів, так і на творців «за лаштунками».

<…>


Зображення жінок у коміксах

Вищезгадане відведення жінкам ролі типової жертви — звичайно, лише один із багатьох стереотипів. Ще один небажаний стереотип у мейнстримних коміксах стосується жіночої зовнішності. Викривлене зображення жінок (особливо в останні 20 років) надзвичайно худими і з непропорційно великими грудьми обурювало багатьох критиків. Коміксарі всіх часів — від самої золотої доби — традиційно малюють «хороших дівчаток», названих так не за характер, а за зовнішність, — жінок із виразними грудьми у провокаційних позах. Деякі скандальні обкладинки мальописів 40-х особливо сильно акцентують увагу на грудях (або «фарах») жінок в облеглому вбранні. Жінку-Кішку в 90-х роках одягнули в неймовірний костюм, який ніби перетискав її пишне тіло. Тоді ж таки пишногруді ледь одягнені дівчата стали фірмовим стилем видавництва Image, Marvel видали цілу серію «літніх випусків» із героїнями у купальниках, а незалежні виробники коміксів на кшталт «Леді Смерті» взагалі вивели «пиріжок» (зображення жінок у спокусливому одязі й відповідних позах) за рамки анатомічних можливостей.

«Соколина ініціатива»[“Hawkeye Initiative”] — це блог, в якому художники висміюють умовності сексуалізованого зображання жіночих персонажів, замінюючи їх усіх чоловіком — Соколиним Оком. Отримані малюнки демонструють усю безглуздість нереалістичних тіл та гіперсексуальних поз


Утім, навіть комікси, що не вдаються до сексуальної об’єктивації жінок, досі частіше зображають жінок другорядними персонажами. У своєму класичному дослідженні ідеологічних підтекстів популярного британського коміксу «Джекі» [Jackie] дослідниця Анджела Макроббі виявила, що молоді жінки в ньому завжди вписані в традиційні гендерні ролі. Історії готували своїх читачок до шлюбу, ідеалізували кохання й були присвячені питанням моди та краси. Як пояснює Макроббі, проблема полягає в тому, що «дівчат запрошували долучитися до закритої спільноти з жіночими цінностями, яка активно виключає можливість будь-яких інших цінностей» (70). Інакше кажучи, ці комікси радше закривали, ніж відкривали певні можливості, прямо стверджуючи, що жіноче щастя — стати домогосподаркою, а не, наприклад, лікаркою. В результаті юним дівчатам прищеплювалися цінності, які слугували інтересам панівної групи — чоловіків. Американські комікси проявили себе в цьому плані трохи краще, хоча й не пропонували великого кар’єрного розмаїття. Видатних та популярних жіночих персонажів у коміксах часто робили акторками («Кеті Кін» [Katy Keene] від Archie) та моделями («Міллі — модель» [Millie the Model] від Marvel). І навіть жінки з серйозною роботою (як Лоїс Лейн у мальописах DC) зазвичай фігурують у романтичних історіях.


Неточна репрезентація — це одна проблема, зовсім інша — повна відсутність репрезентації. Доволі часто жінки в мас-медіа присутні лише номінально — аби відтінити персонажів-чоловіків на головних ролях. Коміксарка Елісон Бекдел відреагувала на цю проблему своїм тестом (згодом відомим як тест Бекдел) у комік-стрипі «Лесбійки в центрі уваги» [Dykes to Watch out For]. Суть тесту така: у наративі має бути принаймні два жіночих персонажі (1), які розмовляють між собою (2) про щось, крім чоловіків (3). Історія, що не відповідає цим трьом вимогам, можливо, упереджена. Чимало популярних історій їм справді не відповідають. Зверніть увагу: Невидима Жінка [Invisible Woman] — єдиний жіночий персонаж у команді Фантастичної четвірки. Або подумайте, як часто Бетті й Вероніка розмовляють про щось інше, крім Арчі, в якого вони обидві закохані?


Проблема репрезентації жінок у коміксах частково може бути викликана браком жінок у самій індустрії. Американські мальописи у всі часи переважно творили чоловіки-автори, які працювали на чоловіків-видавців, хоча чоловіки-читачі становили більшість аудиторії далеко не завжди. Під час розквіту мальописів у 40-ві роки, згідно з опитуваннями, серед аудиторії чоловіків і жінок було майже порівну (Witty). І все ж навіть найважливішу жіночу ікону, Диво-Жінку, створив чоловік (Вільям Моултон Марстон), і історії про неї протягом 50 років писали переважно чоловіки. Звісно, були й професійні жінки-коміксарки, як то творчиня мальопису «Міс Лють» [Miss Fury] Тарпе Міллс у 40-х, колірувальниця EC Марі Северін у 50-х та співавторка персонажа Метаморфо Рамона Фрейдон у 60-х. Найбільше коміксарок було в андеґраундних коміксах («Це не я, крихітко» [It Ain’t Me, Babe] (1970) за редакцією Тріни Роббінс) та альтернативних видавництвах (Венді Піні та її «Ельфквест» 1978 року). Поворотної точки індустрія, ймовірно, досягла у 1976-му, коли Джанетт Кан призначили директоркою DC Comics. Відтоді свій внесок в індустрію зробило чимало сценаристок (Ґейл Саймон), художниць (Джан Дурсема) та редакторок (Карен Берґер), але найкращим їхнім спільником став динамічний ринок графічних романів, чий розквіт дав змогу спробувати себе в інших жанрах, окрім супергероїки. Особливий успіх чекав автобіографічні комікси («Персеполіс» (2002) Маржан Сатрапі та «Весела домівка» (2006) Елісон Бекдел). Докладається до їхніх зусиль і активна фанатська спільнота (інтернет-фензин Sequential Tart та веб-сайт GeekGirlCon), яка бореться за визнання авторок, персонажок та читачок. Утім, враховуючи кількісну перевагу авторів, персонажів і чоловічих тем у сучасних коміксах, було б помилково вважати, що панівна ідеологія повністю втратила свій вплив на читачів.

Хочу замовити книгу

__________________________________________________________

Читати  «Новини» видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про світове та українське мистецтво дізнавайся в нашому блозі.

Читати блог ArtHuss

Наверх