літературознавство уривки із книжок arthuss

Ганна Улюра "365. Книжка на кожен день, щоби справляти враження культурної людини"

Ганна Улюра "365. Книжка на кожен день, щоби справляти враження культурної людини"

«120 днів Содому, або Школа розпусти», маркіз Альфонс де Сад

Це навіть не роман, а план-проспект роману, з якого було написано тільки першу частину, а інші залишилися тезами й нотатками. Навряд чи існує ще одна книжка, яка виявилася б такою впливовою, не бувши навіть написаною. Зрештою, ми ж говоримо, про автора, який люб’язно позичив своє ім’я, щоб назвати один із найодіозніших психічно-сексуальних розладів — садизм.


«120 днів» де Сад писав 1785 року, поки відбував ув’язнення в Бастилії. Він працював над твором 37 днів, і в результаті той виглядав як манускрипт довжиною 20 метрів. 14 липня почалося повстання, Бастилію захопили — а рукопис було втрачено. Потім де Сад згадував свій відчай, бо то (визнавав) була б найкраща його книжка. Але «120 днів» знайшлися: рукопис зберігала родина тюремного наглядача, передаючи манускрипт із покоління в покоління, а 1904-го його опублікували. Цікаво, що у ХХ столітті манускрипт кілька разів викрадали до приватних колекцій. І зараз він знову загубився.


Франція XVIII століття, кінець царювання Людовика XІV. Четверо заможних літніх розпусників усамітнюються в середньовічному замку разом із дружинами (вони одружені на дочках один одного) і чотирма відомими бандершами. Там же — численний почет їхніх секс-іграшок, сорок два сексуальні раби. Чотири місяці — з листопада до березня — вони розказують і вислуховують історії найбільш збочених сексуальних насолод і найбільш виточених катувань. Дещо з почутого тут же приміряють на практиці. Варто сказати, що кількість секс-рабів обох статей у цей час різко зменшується, і до кінця книжки жоден не доживе. Байки, які стимулюють розпусників до дій, розповідають оті чотири старі проститутки — а вони мають що повідомити. Всього описано шістсот видів збочень. Така собі вкрай екстравагантна енциклопедія не-дай-боже-сексу.


Ця книжка — про надлишок, гротескний надлишок у всьому: в сексі, в насолоді, у стражданнях, у владі. Вона й сама є надлишковою, хоча й іронічно — до кінця не дописаною.


Люто страшна казка. З відповідними «готичними» атрибутами: крута гора, провалля, моцні замкові ворота, рів із водою, підйомний міст. Замок, де все відбувається, один в один схожий на де Садів палац Шато-де-Лакост. Але коли починаються оті содомські симпозіуми, один із героїв «120 днів» наголошує: ви всі тут відокремлені від світу, для якого вже давно мертві. Здається, автор того роману, написаного в темницях Бастилії, щось своє мав на увазі. Шалена й жахлива розпуста його героїв мусила би зробити цих «уже давно мертвих» на мить «втіленими».


Один із пильних читачів де Сада припустив, що той мав певну місію. Немовби, настирливо досліджуючи життя виключно в його збоченнях, де Сад вимагав від людини повернути все зло, яке вона спромоглася всотати за всю історію людського розуму.

Коротше? Розум людини є очевидним джерелом зла, і це зло можна подолати за допомогою насильства над людським тілом. На позір, процедура видається нескладною, а зате — напрочуд результативною. Ще коротше? Читаєш і тобі гидко, але ти читаєш

далі, бо тобі стане ще бридкіше згодом.


Для де Сада розумники придумали навіть спеціальне означення — «автор-негідник». Так воно і є, звісно.



«1984», Джордж Орвелл

1948-й — саме цього року було написано книжку, яку назвали «1984». Очевидно, що це роман про майбутнє. Апокаліптична футурологія, яка вчасно має попередити наші теперішні помилки, щоб ті не призвели до страшних результатів у прогнозованому майбутньому. Такі книжки ми звемо антиутопіями. «1984» — альфа і омега європей- ського роману-антиутопії.


Чули знамениту фразу «Великий Брат пильнує за тобою», якою позначають ситуацію тотального контролю держави над людиною? Ясно, що чули і знаєте: вона— з «1984». Власне, всі антиутопії— про зіткнення особистості й системи, і переможець має бути тільки один. В Орвелла програє особистість. Прикметно, що книжка спочатку мала називатися «Остання людина в Європі». Прикметно, що вона так не називається.


Океанія, Остазія та Євразія, вони воюють. 39-річний Вінстон Сміт живе в Лондоні, що в Океанії. Працює в Міністерстві Правди, чия функція— фальшувати поточні новини й історичні джерела. Він — член Зовнішньої партії, але потай сумнівається в непо- грішимості її принципів. Підмічає собі серед колег-мініправдників начебто-однодумців: О’Браєна і Джулію, яка стає його коханкою. (Це заборонено Партією, до речі, для сексу є спецпідрозділ — Антисексуальна Ліга). О’Браєн виявляється співробітником Поліції Думок. Бунтівну парочку заарештовують. Не витримавши катування, Вінстон зраджує Джулію; до його честі — не відразу, а після побудови складних умоглядних схем типу «зрадити на словах, а не в почуттях — не значить зрадити». Помиляється.


Людину як особистість формує соціальна свідомість. Її адаптивний розум, згрубша. Якщо відкинути саму ідею раціо, то в людині залишаться тільки первісні інстинкти. Партія має власний важіль впливу: агресію як інстинкт. Іде постійне сугестивне «про- качування» агресії громадян: «двохвилинка ненависті», «тиждень ненависті», власне, Великий Брат — уявлений одноосібний лідер Партії. Тож природно, наприклад: Вінстон просто не може зрозуміти, що відчуває до жінки: сексуальний потяг чи потяг до вбивства. У нього в анамнезі є спроба вбити дружину, між іншим.


Але і спротив Партії герої Орвелла чинять теж через інстинкти: інстинкт розмноження та інстинкт самозбереження. Кохання і втеча — от шляхи їхнього звільнення. Джулію тут показово звуть «бунтівницею нижче пояса», її сексуальність — то її самопорятунок. Вінстон же показово втече, зрадивши. А ще він зловживає алкоголем: ідеальний ескейпер.


Отже. Щоб вижити у ворожому соціумі й не втратити себе як особистість, варто не забувати, що ти — просто біологічна тваринка. Так? А тієї миті, коли усвідомиш себе біологічною істотою, ти остаточно втратиш себе як соціальну особистість. Теж так?.. В Орвелла простих відповідей не шукайте. Не за прості відповіді ця книжка визнана найвпливовішим романом ХХ століття.


Світ «1984» ґрунтується на розвинених технологіях (типу відеоспостереження) і ви- шуканих стратегіях пропаганди (типу перманентної війни). Він розвивається виключно як складна система маніпуляцій свідомістю й поведінкою. Ідеально збалансований тоталітарний світ. З Орвелла вийшов незлецький пророк. На жаль.

__________________________________________________________

Читати «Новини» видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про світове та українське мистецтво читайте в нашому блозі.

Читати блог ArtHuss

Наверх