мистецтво підбірки

6 картин, які стали натхненням для книг і фільмів

6 картин, які стали натхненням для книг і фільмів

Живопис, література й кіно завжди були тісно пов’язані й не раз надихали одне одного. Візуальні культури кінематографу й образотворчого мистецтва взаємодіють постійно й інтенсивно.

Режисери запозичують з картин не тільки ідеї та естетику, а й кольори, загальний настрій та цілі візуальні теми, або використовують шедеври живопису як своєрідні мудборди для майбутнього фільму. Так само часто письменники створюють свої книги, надихнувшись тим чи іншим полотном або роблячи його об’єктом, навколо якого крутиться сюжет. Твір мистецтва може бути відправною точкою, джерелом дослідження або структурним елементом роману.

До вашої уваги – добірка книг і фільмів, які так чи інакше спираються на відомі твори мистецтва.


  1. «Світ Крістіни», Ендрю Ваєт
  2. «Біля Навислої скелі», Вільям Форд
  3. «Щиголь», Карел Фабріціус
  4. «Дівчина з перлинною сережкою», Ян Вермер
  5. «Мона Ліза», Леонардо да Вінчі
  6. «Будинок біля залізниці», Едвард Гоппер


1. «Світ Крістіни», Ендрю Ваєт (1948)

На одній з найвідоміших картин американського художника-реаліста Ендрю Ваєта зображено його сусідку по заміському будинку Крістіну Олсон. Здавалось би, дівчина просто сидить у полі, але незвичний ракурс і аскетичний пейзаж викликають дивне напруження. Насправді Крістіна страждала від важкої хвороби, яка з роками паралізувала нижню частину тіла. Дівчина не могла ходити, тож пересувалась околицями, переповзаючи з місця на місце. Попри все, вона прагнула зберегти свободу пересування (й особисту свободу в цілому), тому не користувалась візком, аби не залежати від рідних.




В тогочасному американському мистецтві панував абстракціонізм, проте це не завадило «Світові Крістіни», написаному в реалістичній манері, спричиняти справжній фурор у виставкових залах. Сама ж Крістіна Олсон на довгі роки стала хорошою подругою художника, його музою та джерелом натхнення. Сьогодні це полотно є візитівкою не тільки Ендрю Ваєта, а й усього американського живопису середини ХХ століття.




2. «Біля Навислої скелі», Вільям Форд (1875)

Достеменно невідомо, що саме – картина англійського художника Вільяма Форда «Біля Навислої скелі» чи неймовірна й разом з тим гнітюча австралійська природа – стало натхненням для роману Джоан Ліндсі «Пікнік біля Навислої скелі», але вплив полотна на візуальну складову екранізації цієї книги важко не помітити.




Сюжет роману до його авторки прийшов чи то уві сні, чи то в маренні, і Пітеру Віру, режисерові фільма, знятого на основі книги, вдалось прекрасно передати цю невловиму атмосферу. «Пікнік біля Навислої скелі» розповідає про таємниче зникнення трьох школярок елітного пансіонату та їхньої вчительки під час пікніка з нагоди Дня Святого Валентина. Знятий у 1975-му, цей фільм став першою ластівкою Нової хвилі кінематографу Австралії. Його й досі справедливо вважають найкращою австралійською стрічкою.




3. «Щиголь», Карел Фабріціус (1654)

Зображений на картині нідерландського художника Карела Фабріціуса щиголь у XVII столітті був популярною хатньою твариною, адже ці птахи чудово піддавались дресируванню. Полотно з прикутим до годівниці щигликом особливо цінне тим, що це одна з небагатьох робіт Фабріціуса, які збереглись до наших днів.




Саме ця картина відіграє одну з основних ролей у романі американської письменниці Донни Тартт «Щиголь». Книга, що принесла авторці Пулітцерівську премію, це історія одержимості – зокрема, одержимості головного героя Тео Декера полотном Карела Фабріціуса, яке потрапило до його рук під час жахливого теракту в музеї – той день драматично вплинув на все подальше життя хлопця.




4. «Дівчина з перлинною сережкою», Ян Вермер (1665)

Трейсі Шевальє, авторка книги «Дівчина з перлинною сережкою», вперше побачила картину Яна Вермера, коли їй було 19 років. Полотно вразило майбутню письменницю кольорами та виразом обличчя зображеної на ньому дівчини. Шевальє провела перед полотном кілька годин, а потім придбала в музейній крамничці плакат з репродукцією. З того часу пройшло більше трьох десятиліть, а він досі висить у її будинку.




«Дівчина з перлинною сережкою» не є звичайним портретом. Ця картина належить до жанру «троні», для якого характерне зображення голів з незвичним виразом обличчя. Героїня полотна Вермера дивиться в бік глядача, на когось, кого щойно помітила. Ані ім’я дівчини, ані обставини, за яких було написано це полотно, не відомі загалу. У своїй книжці Трейсі Шевальє представляє свою версію подій. Письменниця досліджує питання творчості, зв’язку між художником та об’єктом, а також роль митця в суспільстві. У 2003 році вийшла екранізація роману з Коліном Фертом та Скарлетт Йоганссон у головних ролях.




5. «Мона Ліза», Леонардо да Вінчі (1503-1519)

Цю картину найчастіше копіюють, про неї сперечаються поціновувачі й дослідники мистецтва. Усі п’ять століть існування вона була і є справжнім об’єктом поклоніння. Кого тільки не бачать у зображеній на полотні загадковій жінці: і дружину флорентійського торговця шовком Лізу Джерардіні, і юнака в жіночому одязі, і навіть самого Леонардо да Вінчі. Більше за «Мону Лізу» письменників та режисерів не надихало, мабуть, жодне інше полотно.




От, наприклад, книга американської письменниці Джинн Калоґрідіс «Я, Мона Ліза» повертає читачів у минуле, до Флоренції кінця XV століття, оповідь охоплює останні роки правління Лоренцо де Медічі та піднесення домініканського ченця й релігійного фанатика Джироламо Савонароли, який був відомим антимодерністом й противником мистецтва. Читачі дивляться на світ очима юної Лізи – доньки заможного торговця вовною, яку, за версією Джинн Каогрідіс, і зобразив да Вінчі.




6. «Будинок біля залізниці», Едвард Гоппер (1925)

Через тривожність і гнітючість, якими наповнив свою картину «Будинок біля залізниці» ще один американський художник-реаліст Едвард Гоппер, це полотно не сплутаєш із жодним іншим. Аскетичний твір зображує зведений у доіндустріальну еру будинок і залізницю, що наче розрізає картину по горизонталі. Архітектура споруди з просторою верандою та баштою, з яких, скоріш за все, колись милувались довколишніми пейзажами, посилює атмосферу відчуженості, адже тепер під вікнами немає нічого, крім колії.




«Будинок біля залізниці» став натхненням для Терренса Маліка в його «Днях жнив» та – особливо – для Альфреда Гічкока в «Психо». Режисер не тільки відтворив споруду з полотна Гоппера (на це, до речі, пішла більша частина бюджету стрічки), а й запозичив звідти загальну атмосферу. А головного героя Нормана Бейтса Гічкок хотів бачити таким, наче він зійшов з картини Едварда Гоппера. Ентоні Перкінсу, виконавцю головної ролі, це вдалось блискуче.




Немає жодних сумнівів, що письменники й режисери продовжуватимуть надихатись світом живопису і надалі. Образотворче мистецтво, література й кінематограф мають такі глибокі й міцні зв’язки, що роз’єднати їх неможливо. Своїм прикладом митці спонукають читачів і глядачів бути уважнішими й помічати, а помітивши, дізнаватись більше, досліджувати й, звісно ж, надихатись.


Авторка тексту: Анастасія Музика


Замовити книги про мистецтво


Читати новини видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про мистецтво, дизайн та красу читайте в нашому блозі

Читати блог ArtHuss

Наверх