ілюстрація мистецтво

AVIA PERVIA – робити так, аби складні шляхи ставали легкими

AVIA PERVIA – робити так, аби складні шляхи ставали легкими

Вони – найуспішніші українські ілюстратори, а опрацьовані ними книжки – переможці світових конкурсів. Умовною точкою відліку можна вважати дитячу книгу «Рукавичка», яка була оголошена серед переможців престижного Міжнародного бієнале ілюстрації в Братиславі «ВІВ 2011».

Їхні роботи – космополіти, глибоку суть яких розшифровують далеко за межами України.

Вони – львівські художники-ілюстратори Романа Романишин та Андрій Лесів, а разом – це творча майстерня «Аґрафка».

Як зізнаються самі художники, створюючи книжкові обкладинки, орієнтуються на плакат. Саме тому ми в «Центрі спільних дій» запросили їх в журі нашого конкурсу плакатів «Твоя влада. Знай своє місце».

Але плануючи розмову про суто візуальне мистецтво ми не очікували, що вона вийде далеко за рамки того, що стосується мистецтва та буде настільки світоглядною. Добре відомі, але водночас складні формули успіху та життєва філософія Романи та Андрія, настільки універсальні та дієві, що можуть бути застосовані абсолютно у будь-якій сфері діяльності.


«Ми ніколи не сприймали себе частиною відокремленого українського простору»



Книга «Коханець леді Чаттерлей», Девід Герберт Лоуренс (Sexto Piso, 2016 рік)


– Хто вплинув на вас, що ви обрали саме таку спеціальність?

– Все просто склалося. Ми обоє вирішили, що хочемо бути художниками, без прив’язки до якогось одного медіа. При чому в дитинстві нас цікавило страшенно багато всього різного, обоє відвідували безліч різних гуртків, брали участь в шкільних олімпіадах майже з кожного предмету, тож практично до останніх років навчання в школі ми ще вирішували яку професію собі обрати, але, зрештою, гуманітарна конструкція і бажання займатися творчістю перемогло.

Батько Романи – відомий на усіх континентах художник (Роман Романишин – один з найвідоміших графіків Європи. Живе та працює у Львові. – Ред.), тож у цій родині ніколи не виникало сумніву щодо вибору фаху. Андрій з сім’ї лікарів, але батьки-медики також підтримали його бажання стати художником. За те, ким ми є сьогодні, ми вдячні насамперед нашим батькам.


– Ілюстровані вами книжки розшифровують в Європі та розуміють у Південній Кореї. Як думаєте, що робить вас трендовими не лише в Україні, але й у світі?

– Ще навчаючись ми розуміли, що не можна обмежувати розуміння і сприйняття мистецтва виключно рамками своєї країни. Ми завжди стежили і цікавилися тим, що робиться у світовому мистецтві (графіці, скульптурі, дизайні). Для нас дуже важливим був і є контекст, середовище – відкрите і якомога ширше.

Крім того, ми понад усе любимо мандрувати, досліджувати нові міста і місця, пізнавати цікавих людей і їхні життя у кожному куточку нашої планети. Ми мислимо і працюємо саме в такому ключі відкритості, порозуміння і співжиття різних людей в спільному мультикультурному просторі, з розумінням свого коріння, культурного тла і, зрештою, свого місця в світі. Напевно, ці принципи проглядаються і в наших роботах. З досвіду спілкування з різними людьми у різних країнах можемо підсумувати, що такий світогляд завжди викликає повагу і бажання пізнати глибше твою культуру і середовище.


Книга «Барабани ночі» Міленко Єргович (Ksiazkowe Klimaty, 2019 рік)


«Коли ти бачиш свої проекти в експозиції на виставці поряд з іншими роботами..., то можеш предметно проаналізувати, ким ти є в цій великій візуальній мозаїці»


– Є вираз «авторський стиль». В своїх інтерв’ю ви часто говорите, що ваш стиль змінюється і трансформується. Як вважаєте, чи вдасться нам впізнати оформлену «Аґрафкою» книжку за 5 чи 10 років, якщо не дивитись перелік авторів?

– Цікаве запитання, зачекаємо 5-10 років і переконаємося.

Ми працюємо з авторськими книгами не так давно, менше десяти років. Але наразі можемо сказати, що наша перша книга «Рукавичка», яку ми проілюстрували у 2011 році і її стиль доволі відчутно відрізняється від того, як ми працюємо сьогодні. Проте цю книгу сьогодні прочитують й асоціюють з нами у тих країнах, де вона видана, а це, окрім України, ще й, наприклад, Південна Корея, Тайвань чи Італія. Тож думаємо, що за якимись ознаками, не відомими навіть нам самим, наші книги мають спільне обличчя.


Книга “Рукавичка”, народна казка (“Навчальна книга – Богдан”, 2011 рік)


– Як вважаєте, що вам дає участь у міжнародних конкурсах чи виставках, крім нагород?

– Насправді, ми націлені на усі сторони світу. Як уже згадували, ми ніколи не сприймали себе частиною відокремленого українського простору. Для нас важливо бути включеними у світовий контекст.

Участь у міжнародних ярмарках, виставках, конкурсах якраз дає цю можливість подивитися на свої роботи у контексті робіт твоїх колег з цілого світу. Коли ти бачиш свої проекти в експозиції на виставці поряд з іншими роботами з Японії, США, Франції чи Кореї, то можеш предметно проаналізувати, ким ти є в цій великій візуальній мозаїці.

У переважній більшості конкурсів чи виставок публікуються каталоги робіт учасників, де також можна побачити усі роботи при певній уніфікованій подачі, в однакових умовах, що також дає можливість для самоконтролю й аналізу. Для художника неймовірно важливо зберігати чистоту і свіжість бачення. Якщо замкнутися лише у вузькій зоні комфорту, то бачення дуже швидко замилюється і деформується.


– Чи задумувались ви над своєю точкою призначення? Яка ваша велика ідея?

– Точка нашого призначення нам ще достеменно невідома, але ми чітко бачимо свою дорогу, якою до цієї точки прямуємо. Нашу філософію роботи можна окреслити простим виразом, старою доброю латиною: AVIA PERVIA – робити так, аби складні шляхи ставали легкими. У нашому розумінні – говорити про складні речі простими словами. Мінімальні засоби – максимум виразності. З цим принципом ми підходимо до кожної своєї книжки чи ілюстрації, його ми можемо простежити, до прикладу, в архітектурі чи предметному дизайні. І, до речі, цей принцип безпосередньо стосується і створення плакатів.


«Найкращі обкладинки книжок працюють у схожий спосіб, як плакат»


– В одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що малюючи обкладинку, орієнтуєтесь на плакат. Може, вже і немає цієї принципової різниці між плакатом і обкладинкою? Чи все ж таки є? Якщо є – у чому саме?

– Обкладинка і плакат мають схожі завдання та інструментарій. Плакат несе певний виразний і лаконічний меседж, певну інформацію, яка передається і сприймається фактично миттєво. Якщо подивимося на найкращі обкладинки книжок, то побачимо, що вони працюють у схожий спосіб. Обкладинка, як і плакат, покликана передати візуальну інформацію впродовж 2-3 секунд, не довше.


– Чи є певна мода / тренди у візуальному мистецтві? Якщо так, то які зараз на піку своєї популярності?

– Говорити про моду чи загальні тренди у візуальній культурі ми не дуже полюбляємо, бо є речі масові, утилітарні та тимчасові і тут час до часу якраз з’являються якісь тимчасові тренди чи модні віяння. Але є речі понадчасові, які залишаються актуальними на довгі роки і впродовж різних періодів історії. Нас більше цікавить ця друга частина робіт. В певному сенсі, можна вивести спільний знаменник – це актуальна, нетривіальна і влучна ідея. І засоби, якими вона виражена – лаконізм, виразні форми, використання негативного простору між ними тощо.


Книга «Po trochu», Вероніка Ґоґоля (Książkowe Klimaty, 2017 рік)


Ми свідомо не згадуємо про технічні прийоми, бо їхнє використання вже дуже індивідуальне та викликане зазначеними вище ідеєю і засобами її вираження: хтось віддає перевагу рукотворним художнім технікам, хтось – цифровим, а хтось їх поєднує – направду важливим є лише кінцевий результат роботи і як працює сам плакат, наскільки влучно він транслює ідею і наскільки оригінальним є його мистецьке вирішення.


«Під час Майдану ми не створили жодного плакату. … це такий майже фізичний шоковий стан заніміння»


– Як те, що зображене на плакаті може впливати на нашу свідомість і, можливо, на наші подальші дії. Взагалі, як ви вважаєте, чи дієва така форма впливу (як плакат) на громадянське суспільстві чи потрібно шукати інші форми?

– Є багато досліджень, які доводять, що візуальна інформація сприймається іншими ділянками нашого мозку, аніж вербальна, й опрацьовується швидше. Тому, до прикладу, для навігації в місцях скупчень великої кількості людей використовуються візуальні символи, а не написи. Найдавніша писемність також була візуальною, точніше – піктографічною.

Зрештою, маємо яскраві приклади і у нашій історії – український іконопис використовував візуальні образи аби трактувати біблійні сюжети для неписемних – звідси такі композиційно складні і подекуди унікальні ікони як «Страшний суд», «Страсті Христові» чи житійні ікони різних святих. Повертаючись до плакатів, вони так само є носіями вербальної інформації у візуальній формі. Не даремно ж будь-які масові заходи, протести, марші не обходяться без плакатів.


– Без чого не може існувати вдалий плакат?

Плакати – це найлаконічніші засоби вираження ідеї. Вони можуть як супроводжуватися певними написами, так і існувати зовсім без них, виключно у візуальній площині. Згадайте один з найяскравіших плакатів Майдану – Очі Вседержителя – його створив художник Олександр Мельник. Цей живописний твір створював просто неймовірне враження в контексті подій на Майдані. Сам по собі образ – очі Бога, написані в стилістиці візантійського іконопису, має досить зрозумілий релігійний зміст, але ідея вживити цей образ в контекст Революції Гідності і поєднання його з написом «Бачу справи твої, людино» трансформувала мистецький твір у революційний плакат і надала цьому зображенню абсолютно нового сенсу і сили вираження. Ось так працює плакат, він нерозривно пов’язаний з ідеєю і контекстом.


– Чи завжди митці, художники мають реагувати на політичні, суспільні заворушення власною художньою «зброєю»?

– Ми переконані, що кожен має реагувати чи не реагувати на події, керуючись виключно власними відчуттями і переконаннями. Говорити слід тоді, коли є що сказати. До прикладу, з власного досвіду, під час Майдану ми не створили жодного плакату, хоча багато хто з художників долучився до прекрасної ініціативи «Страйк плакат». На той час ми просто не могли нічого створити, це такий майже фізичний шоковий стан заніміння.

Але навесні 2014, після анексії Криму і розв’язання Росією війни на сході України, ми створили дитячу книгу про війну, яка стала певною емоційною реакцією на події війни і Майдану. Ми адресували цю книгу перш за все дітям, але й собі також, аби якось спробувати пояснити те, що відбувається. Тож повертаючись до вашого запитання – реакція на події може бути різною і в різний час, або її може не бути взагалі. Але це не означатиме байдужість автора, бо далеко не кожен може адекватно відрефлексувати на певні події тут і зараз.


– Зараз людство заточене на лаконічну форму подачі інформації, до неї також належить плакат. Як вважаєте, як надалі розвиватиметься цей вид мистецтва в Україні?

– Історично мистецтво плакату розвивалося дуже по-різному і не завжди плакат був реакцією на соціальні події. До прикладу, бурхливе поширення плакатів у Франції наприкінці ХІХ століття було зумовлене рекламою, адже у 1881 році законом було дозволено розміщувати рекламу на вулицях міст. Нові техніки кольорового багатотиражного друку літографій дало художникам неймовірні можливості проявити себе, а вулиці міст стали «галереями просто неба».

У плакатному мистецтві відображалися практично усі авангардні мистецькі ідеї, варто лише подивитися на плакати ар-деко, ар-нуво, чи такі трендові в Європі на той час впливи японського мистецтва укійо-е. Звісно, плакати виконували й пропагандистську функцію, до прикладу, графіка періоду громадянської війни в Іспанії в 30-х роках ХХ століття. В Україні маємо надзвичайну колекцію кіноплакатів 20-х років ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління – Ред.). В останні роки маємо неймовірні плакати на тему екології завдяки харківському трієнале «4-й блок», згадані вже «Страйк плакат» періоду Революції Гідності і так далі.

Плакат продовжує розвиватися в різних напрямках і важко спрогнозувати, в якому з них цей розвиток проявиться найвідчутніше.


А спробувати свої творчі сили ви можете на конкурсі плакатів «Твоя влада. Знай своє місце», який організовує Центр спільних дій. Для цього вам необхідно оформити свою власну ідею про місце громадянина у системі місцевого самоврядуванння у плакат чи слоган та надіслати нам до 30 липня. Оцінюватимуть роботи наше компетентне журі, до складу якого входять вище згадані Романа Романишин та Андрій Лесів. Всі деталі про конкурс читайте тут.

Сподіваємось, саме ваша робота стане нагадуванням мільйонам українців про те, чому важливо робити раціональний вибір і що країну творимо ми, її громадяни, у постійній співпраці один з одним.


Таїсія Алексєєва

журналістка Центру спільних дій


__________________________________________________________

Читати новини видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про мистецтво, дизайн та красу читайте в нашому блозі

Читати блог ArtHuss

Наверх