архітектура графічний дизайн дизайн дизайн інтерєру мистецтво про книжки arthuss промисловий дизайн

Баугауз: важливий напрям з маленької літери

Баугауз: важливий напрям з маленької літери


Баугауз — це найбільш впливова дизайн школа ХХ століття. Проіснувала вона не дуже довго, з 1919 до 1933 року, проте за цей час встигла спричинити художню революцію, а принципи стилю поширилися по всьому світу і стали ключовими для модернізму. Представники баугаузу вважали, що практична користь та раціональність форм мають бути головними у дизайні і цим змінили підхід до навчання, роботи з міськими ландшафтами, меблями та іншими арт-об’єктами.


Школа сформувалася у неоднозначних і складних умовах Німеччини початку ХХ століття. І впродовж існування змінила трьох директорів та три міста під тиском нацистського правління країни. Проте з чого все почалося? Вілл Гомперц у книзі «Що це взагалі таке?» описує витоки формування Баугаузу. У кінці ХІХ століття деяких людей почала жахати індустріальна революція, британський історик мистецтва Джон Раскін вважав, що вона втілює ненависть до сучасної цивілізації, а особливості середньовічного стилю заслуговують на увагу. Філософи вірили у мистецтво для всіх, яке принесе процвітання та більш комфортні умови для працівників, тож цей заклик ще не раз лунатиме у ХХ столітті.


Герр Мутезіус у Німеччині захопився ідеями руху «Мистецтво і ремесло» та вирішив адаптувати їх до промислових масштабів. Так у 1907 році була заснована спілка Воркбунд, що об’єднала архітекторів та митців. Вона мала на меті покращити споживацький смак і допомогти просувати праці ремісників. Головною заявою стало показати внутрішню сутність продукції через зовнішній вигляд, почали будувати хмарочоси, проектувати нові констукції... Саме у руслі Вокбунду і сформувалася творчість архітектора Вальтера Ґропіуса, який згодом став засновником Баугаузу. Працюючи у Воркбунді він усвідомив потенціал мистецтва і ремесел та їх позитивний вплив на настрій людей та фінансове життя країни. Тож він вирішив створити навчальний заклад з ліберальною програмою, де б жінки та чоловіки навчалися разом, а головною метою було б сформувати цілісність митця та його особистості. Вальтер Ґропіус приїхав у місто Веймар, де очолив два освітні інститути і оголосив це об’єднаним «Державним будівним домом у Веймарі». Це був 1919 рік і на світ з’явився Баугауз.

Вальтер Ґропіус оголосив свої основні принципи:

  • Цей заклад стане головним місцем художньої освіти із використанням сучасних ідей;
  • Він поєднуватиме теоретичний курс академії мистецтв і практичну програму школи прикладних мистецтв;
  • Буде забезпечена ґрунтовна освіта обдарованих студентів.


Вальтер Ґропіус відкинув політику промислового масового виробництва, на якій був зосереджений Воркбунд. Архітектор вважав, що такий підхід принижував особистість та призвів до війни. Ґропіус прагнув до єдності:

«Немає такої професії як художник… митець – лишень натхненний ремісник. Тож давайте зруйнуємо бар’єр зарозумілості між ремісниками і художниками! Давайте разом зведемо будівлю майбутнього. Вона поєднає архітектуру, скульптуру та живопис в єдину форму». За його словами архітектура була найвищою формою мистецтва, а головною творчістю називав будівлі. Саме тому і з’явилася назва школи Bauhaus – «будівельний дім» або ж «дім для будівництва».


До речі, самі учасники школи хотіли, аби назва школи завжди була написана з маленької літери: bauhaus і це було проявом бунтарства.




Перед тим, як розпочати навчання у Баугаузі, студенти мали пройти 6-ти місячний підготовчий курс Vorkurs, який розробив і курував художник і теоретик Йоганнес Іттен. Він був неординарною особою, прихильником духовного руху «Маздазнан», пропагував вегетаріанство, здоровий спосіб життя та орієнтацію на саморозвиток. А до того ж, був чудовим педагогом, який підтримував та розвивав таланти студентів. Підручники Іттена написані у дусі нової доби, у них автор намагався допомогти учням знайти свій художній голос. У видавництві ArtHuss скоро вийде українською один із перших підручників Йоганнеса Іттена «Наука дизайну та форми: Вступний курс, який я викладав у Баугаузі та інших школах». У той час як інші школи змушували копіювати роботи старих майстрів, Іттен шанував індивідуальність. Він організував навчання на базі основних кольорів і форм. Студенти ліпили первісні геометричні форми з різних матеріалів, щоб на практиці відчути, що таке баланс, лінії, субстанції. А в кінці учнів чекала авторська робота, яка мала розкрити творче бачення митця і володіння основами. Крім цього Іттен навчав ремесел: від палітурної справи до ткацтва. У передмові до підручника «Наука дизайну та форми» Йоганес Іттен пише: «Навчання, до якого прагне учень під впливом свого захоплення, — дещо протилежне до того, на що спроможні методично продумані уроки. Серед моїх учнів найкращими виявилися ті, хто обрав для себе власний, інший шлях завдяки своїй інтуїції». Він усвідомлював, що його методика не надто оригінальна, проте результативна: «Саме лише показне мавпування чи повторення моїх методів не давало жодного ефекту. Водночас я цілком усвідомлюю, що мої знахідки не завжди були по-справжньому новаторськими. Вони були радше повторенням досвіду того, що колись надавало митцям основу для подальшої роботи».


Отже, Баугаус став прихистком для інтелектуалів та індивідуалістів, які прагнули усі практичні об’єкти зробити простими, функційними і привабливими. Та звідки ж студенти дізнавалися про цей навчальний заклад? Як пише Деян Суджич у книзі есе «Абетка сучасного світу», Баугауз був надзвичайно успішним у самопіарі, це була необхідна умова для розвитку школи у неоднозначних історичних умовах:

«Там були відомі вчителі та міжнародна репутація. Якби школа вижила у ворожому середовищі – і мова не лише про нацистів, які називали її «ненімецькою», − вона мала би взяти все від своїх друзів, серед яких були Альберт Айнштайн, Марк Шагал і Оскар Кокошка».


Вальтер Ґропіус мав чітку думку про дизайн, який був поширений у епоху машин, проте був готовий прийняти розмаїття голосів у школі і переймати досвід ідеологічних опонентів. Він ставив талант набагато вище, ніж належність до якоїсь політичної партії. Вальтер Ґропіус призначив шведського архітектора марксиста Ганнеса Маєра своїм наступником на директорській посаді. Баугауз став місцем свободи, де кожен міг висловити свої ідеї і працювати задля спільної мети. Коли політичний клімат Німеччини став тоталітарним, такий підхід зіграв не на користь школи. Група студентів-комуністів створила партійну ланку в школі, Маєр відмовився їх виключати і став жертвою політичних репресій. Вальтер Ґропіус передав титул директора Місу ван дер Рое, не зважаючи на їх довголітнє суперництво. Проте такий крок не врятував школу, яка тоді знаходилася у місті Дессау. Справа дійшла до абсурду. Мер вирішив заборонити Баугузу писати назву без великої літери «Б» (пам’ятаємо, що сама школа називала себе bauhaus). У тогочасній Німеччині таке демонстративне нехтування формальністю сприймалося як свідомий вияв непокори. У 1932 році місцева газета Anhalter Tagezeitung висунула вимогу «розбити східний палац Баугаузу», а інше видання висловлювалося навіть брутальніше: «Баугауз став собором марксизму, собором, який на вигляд наче бісова синагога».


Вілл Гомперц у книзі «Що це взагалі таке?» вважає, що Міс ван дер Рое був чудовою кандидатурою на посаду директора, проте це б не врятувало би школу від закриття: «Ґропіус мав чимало ворогів, та найбільш злостивий і затятий із них – Адольф Гітлер. Художник-невдаха, автор Mein Kampf ненавидів модернізм та інтелектуалів». Тож у 1933 році, зміцнивши свою владу, Гітлер закрив школу, а щоб показати ненависть до цього закладу, у 1937 році була організована виставка «Дегенеративне мистецтво» із роботами представників Баугаузу.




Баугауз мав те, що не мала жодна інша школа: комбінацію успішного керівництва трьох найвидатніших дизайнерів свого часу, будівлю, що втілювала філософію засновника і «непорушне місце в серці модернізму», як пише Деян Суджич у «Абетці сучасного світу». Учителі та учні Баугаузу після падіння школи в Німеччині продовжили свою справу у різних куточках планети. Америка захоплено зустрічала Вальтера Ґропіуса, Людвіга Міс ван дер Рое, Ласло Могой-Надя, Піта Мондріана, Йозефа Альберса та інших, коли вони масово перетинали Атлантику наприкінці 1930-х років. Завдяки цьому рух Баугузу та його ідеї ширилися світом і далі.


Дизайнери продовжують вивчати концепції школи і сьогодні. Вона не втрачає актуальності, наприклад, у підручнику «Основи. Графічний дизайн 01: Підхід і мова» автори Гевін Емброуз та Найджел Оно-Біллсон роблять невеличний екскурс в історію дизайну, згадуючи і Баугауз. Читаючи цю книгу, співзасновниця дизайн-студії LLIWELL studio of creation Нонна Старущенко відзначила, що це важливо для дизайнерів: «Історичний контекст дуже важливий, коли ти вирішуєш вивчати дизайн. Кожний шрифт, кожний стиль співвідноситься з якоюсь епохою, несе власні змісти та сенси. Людина відчуває це, навіть якщо вона не експерт». До речі, Баугауз зародив навіть таке сучасне поняття, як айдентика. Це видно на постерах того часу і вгадується у шрифтах, які придумав Герберт Баєр. Наприклад, афіша до першої виставки школи у 1923 році, створена Юстом Шмідтом, стала своєрідним візуальним маніфестом та можливістю школи заявити про себе. А шрифти Баєра стали частиною бренду Баугаузу. У школі навіть діяло відділення реклами.




Отже, про це надзвичайне явище в історії дизайну можна ще писати і говорити дуже довго, охоплюючи різні теми та аспекти Баугаузу. Про історію цілої країни, а згодом і світу. І про те, як мистецтво переживає усі несприятливі умови. Відкривайте книги ArtHuss та дізнавайтеся більше.


Авторка тексту і зображень: Валерія Пінчук


__________________________________________________________

Читати новини видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про мистецтво, дизайн та красу читайте в нашому блозі

Читати блог ArtHuss

Наверх