уривки

Леонардо да Вінчі. Мова рук - Уривок із книги Росcа Кінга «Леонардо і Тайна вечеря»

Леонардо да Вінчі. Мова рук - Уривок із книги Росcа Кінга «Леонардо і Тайна вечеря»


Розділ 14

Мова рук

Немає підстав сумніватися, що смерть Беатріче викликала в Мілані «величезну скорботу». Італійці звикли неприховано демонструвати своє горе. Смерть дорогої особи могла спонукати друзів і родичів голосити на вулицях, рвати на собі одяг, волосся, бити себе в груди. І так нестримано поводилися не лише жінки: чоловіки теж збиралися разом, щоб публічно ридати й співати жалобних пісень. Ці видовища доходили таких крайностей, що в середньовіччі в багатьох містах ухвалили закон про заборону несамовитих істерик. На похорони підсилали шпигунів, і тим, хто надто гучно побивався, загрожував штраф, а часом і різки. Та в цій боротьбі владі нічого не світило. Очевидно, емоційна нестриманість була частиною національної культури. І через багато років після того, як набрав чинності цей закон, Петрарка скаржився на «голосні непристойні голосіння» на вулицях людей у жалобі.

Інші почуття італійці демонстрували так само відкрито, і Ґете вважав, що їхня звичка яскраво виражати емоції багато дала Леонардо в його роботі над «Тайною вечерею». «У цієї нації, — писав він, — усе тіло оживає, кожна частина тіла бере участь у вираженні почуттів, пристрастей, навіть думок». Ба більше, Ґете називав «національною рисою» італійців те, що вони в розмові використовують характерні жести й мову тіла, отож, припускав він, Леонардо як італієць не міг не скористатися цим очевидним ресурсом під час роботи над «Тайною вечерею».

До Леонардо нікого так не захоплювали виражальні можливості людських рук. Поміж ескізів до його незавершеного «Поклоніння волхвів» збереглося два аркуші із зображеннями рук у найрізноманітніших позиціях, замальованих в усіх можливих ракурсах. Найпевніше, це руки музиканта, може, когось із друзів Леонардо, наприклад Аталанте Мільйоротті (якому він, імовірно, давав уроки музики): ліва рука граційно спочиває на чомусь, що нагадує деку музичного інструмента. Крім того, в одному із записників Леонардо є малюнок жінки, яка грає на лютні, — її ліва рука вміло обхопила гриф. Дивлячись на свої руки або руки своїх учнів, які тримають довгий смичок ліри да браччо чи літають по грифу інструмента, він, безперечно, роздумував про красу й виражальні можливості рук.


Заворожували Леонардо й інші пари рук. Приїхавши в Мілан, він напевно познайомився з Кристофоро де Предісом, батьком братів Амброджо і Євангелісти. Кристофоро і сам був успішним митцем — талановитим мініатюристом, який ілюстрував книжки для Ґалеаццо-Марії Сфорци. А ще він був глухонімий. Леонардо з притаманною йому невситимою допитливістю спостерігав, як глухонімі на зразок Кристофоро спілкуються за допомогою міміки і «рухами рук». Він закликав молодих художників вивчати «рухи німих», щоб зрозуміти, як найкраще передавати думки й почуття. Він спостерігав, як глухі люди розуміють, що їм кажуть, інтерпретуючи жести мовця: «Так воно з глухонімою людиною, яка, побачивши двох за розмовою, хоч і позбавлена слуху, може із поз і жестів мовців зрозуміти суть їхньої розмови». Для Леонардо людина, яка дивиться на картину (він називав її «німою поезією»), нагадувала глухого, котрий стежить за жвавою розмовою: він розуміє її з мови жестів. Картини були для нього своєрідними пантомімами, інакше кажучи, фігури виражали «те, що у них на думці», через жести й мову тіла.


Жести і вирази обличчя мають значення на всіх картинах Леонардо, але особливо в «Тайній вечері». Через різноманітні жести й рухи передано потрясіння, спантеличення, гнів і жаль, що їх викликали в апостолів слова Христа. Усі на цій картині гарячково жестикулюють. «Це якесь збіговисько збуджених, нестриманих, галасливих іноземців», — скаржився колись Бернард Беренсон. Філіп притуляє руки до грудей, Яків Старший розвів їх, Іван скромно склав, Яків Молодший торкає Петра за плече, а Петро, своєю чергою, торкається однією рукою Іванового плеча, а в другій стискає ніж. Андрій, Матвій і Симон розводять руками або простягають їх, і жести ці можна інтерпретувати як… а власне, як?

Значення жестів декого з апостолів важко збагнути. Деякі з них відверто спантеличують і заплутують. Як, наприклад, розуміти рух Тадея, другого праворуч? Правою рукою він ніби хапає повітря, виставивши великий палець, можливо, вказуючи на когось у пориві обвинувачення, тимчасом ліва його рука трохи непевно лежить на столі. Багато років коментатори намагалися пояснити цей жест Тадея. Один дослідник припускає, що великим пальцем Тадей указує на Христа і так дає зрозуміти, що він не винен. Інший стверджує, що Тадей пропонує Симонові (ліворуч від нього) вірити словам Матвія (праворуч від нього), на якого вказує великим пальцем. Ще один уважає, що Тадей потай «показує великим пальцем на Юду», гадаючи, що він і є зрадник.

Один великий палець, три різні прочитання — і в кожного свій сенс. До речі, Ґете взагалі не вважав, що Тадей на когось показує, а, мовляв, збирається вдарити тильним боком правої долоні по внутрішньому боку лівої — цей виразний жест, на думку Ґете, однозначний: «А я ж казав! Хіба я не підозрював завжди?». Отже, в цих інтерпретаціях Тадей може мати на увазі що завгодно: від запевнень у своїй невинуватості до нагадування «А я ж казав!».


*****


Продовження читайте в книзі Росса Кінга «Леонардо і Тайна вечеря»

__________________________________________________________

Читати  «Новини» видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про світове та українське мистецтво читайте в нашому блозі.

Читати блог ArtHuss

Наверх