мистецтво

Натюрморт: тихе життя речей

Натюрморт: тихе життя речей

Нерідко ставлення до натюрморту буває якщо не поблажливими, то й не надто шанобливим. Мовляв, це просто навчальний етап у житті митця: спочатку він тренується малювати натюрморти (конуси, глечики, драпіровки), а тоді вже розвивається до суттєвіших, глибших жанрів.


Першим європейським натюрмортом вважають картину «Кошик з фруктами» Караваджо, яку він написав у 1596 році. Караваджо зображує розкішні стиглі фрукти. Але, якщо придивитися уважніше, виявиться, що всі вони трохи... зіпсовані. Тобто від початку натюрморт тяжів до філософського переосмислення дійсності, при тому, що повсякчас ризикував перетворитися на інтер’єрну забаганку.


Мікеланджело Мерісі да Караваджо. Кошик із фруктами


«Поважний» статус зберегли полотна XVII століття, що зображували алегоричні черепи, свічки, фазанів та інші об'єкти із символічним підґрунтям. Оселі магнатів та козацької шляхти прикрашали голландські натюрморти, різноманітні «сніданки» або «крамниці». Натомість український натюрморт особливого захоплення і трепету не викликав, принаймні, не повсюдно.


Українські художники ХVIII - ХІХ сторіч переважно навчалися у Перербузькій академії мистецтв, де у фаворі був історичний живопис. А от студенти Краківської академії мистецтв , що потім часто добирали знань у Мюнхені (наприклад, одесити), були добре знайомі з натюрмортом — цікавим явищем , що не позбавлене загадок і смислів. Натюрморт із окраси благополучного повсякдення помалу перетворювася на спосіб аналітичного осмислення речей.


На межі ХІХ–ХХ століть, в часи експериментів і новаторських підходів у живописі, призабутий раніше жанр натюрморту отримав своє друге життя. Чому?


Частково саме через заперечення натюрморту, його невизнання і певну «другосортність». Паризькі кубісти (які, безсумнівно, вплинули й на українське середовище) у своїх роботах стирали межі між так званими прекрасним і потворним. Витончена, солодка буржуазність протиставлялась грубшим і простішим формам та фактурам. У нових натюрмортах з’являлись газетні вирізки, металеві бляхи, рекламні оголошення тощо.


Олександра Екстер. Натюрморт з яйцями, 1915 рік


Сама специфіка жанру дозволяє зосередитись не на сюжетності, а на баченні автора, його сприйнятті речей, їхньої енергії та символіки (котрі для кожного періоду різні). Обираючи й компонуючи предмети та подаючи їх у певний спосіб, художник створює свій варіант реальності — і натюрморт чи не найбільш вдалий для цього жанр.


Формальні знахідки того часу досі здаються не до кінця осмисленими та використаними і в сучасних візуальних практиках: як у концептуальному мистецтві, так і в прикладних формах чи ілюстрації.


Новаторство ідей і рішень митців ХХ століття подекуди не було зрозумілим і представникам пізніших поколінь. Тут би згадати класика українського авангарду Олександра Богомазова, чий «Натюрморт з квітами» (1914) надрукували догори ногами на обкладинці книги «Українське мистецтво другої половини XIX - початку XX», що вийшла у 1989 році.


Олександр Богомазов. Натюрморт з квітами, 1914 рік.


У XX столітті на українських художників позначається вплив французьких імпресіоністів, постімпресіоністів, кубістів тощо — і це стає основою для нових експериментів, появи несхожих колоритів, ритмів. Тут можна згадати Миколу Глущенка — радянського шпигуна і визначного живописця, який мав доступ до європейського контексту та сформував власний метод і стиль — ліричний, виразний та інтенсивний.


Микола Глущенко. Зимовий натюрморт.


І тоді, і зараз натюрморт може слугувати для конструювання свого символічного поля та емоційного стану. Компонування предметів, загальний ритм і кольорове рішення обирає автор і вкладає у це певну логіку та настрій.


Роман Сельський. Натюрморт з каталогом


Водночас натюрморт стає свідченням духу часу — через ті ж артефакти — і дає можливість наділити предмети своєю суттю та змістом: за допомогою кольору, акцентів, світлотіні, фактур. Філософське і змістове підґрунтя створюється і за допомогою історичних асоціацій, алюзій до творів інших епох.


Як приклад, можна згадати виставку Бориса Фірцака «Самотність як святкова мить», що відбулася безпосередньо у навчальних аудиторіях Києво-Могилянської бізнес школи, додаючи «навчальній строгості гуманітарної радості». Мистецтвознавиця і кураторка виставки Діана Клочко влучно зазначила, що в натюрмортах Фірцака глядач бачить не предмети, а спостерігає за тим, як лінія і колір ведуть кожен свою партію. Саме різниця в інтенсивності відтінку, пластичність форм, світлове рішення звертаються до глядача, викликаючи асоціації та спонукаючи до діалогу.


Борис Фірцак. Без назви


На полотні «Без назви» ми бачимо результат метаморфоз східного килимка — він перетворюється на символ торжества жіночої плоті (згадаємо жінок Матісса). Інтенсивний чуттєвий рожевий колір домінує над космічним синім. Зображення фруктів поступається головною роллю кольору та фактурі драпіровки.


Борис Фірцак. Приклад геометрії у натюрмортах


Модерністи першими почали надавати натюрмортам геометричності (наприклад, послідовники Пікассо). Це вже приклад інтелектуального натюрморту, нетипового для українського живопису. Хоча варто зазначити, що спроби були. Львівські художнии середини ХХ сторіччя намагалися відтворити подібний досвід. Подібні прийоми спостерігаємо й у творчості Бориса Фірцака (митець розповів, що зобразив домашні вітражі). Зрештою, натюрморт — це не завжди фрукти на столі. Іноді — це плафони на стелі.


Борис Фірцак. Верхнє світло


«Українці зрозуміли, що суму предметів можна писати як елемент дослідницької роботи з естетикою форми, колориту, простору, світла. Як самопрезентацію, як щоденник, де стосунки з предметом фіксують відображення змін світосприйняття» - читаємо у книзі Діани Клочко «65 українських шедеврів. Визнані й неявні» і нам легко у цьому переконатися.


Авторка колажу Юлія Лазаренко



__________________________________________________________

Читати більше «Новин» видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про світове та українське мистецтво читайте в нашому блозі.

Читати блог ArtHuss

Наверх