Олександр Богомазов - Уривок із книги Діани Клочко «65 українських шедеврів»

Олександр Богомазов - Уривок із книги Діани Клочко «65 українських шедеврів»

Уривок із книги «65 українських шедеврів. Визнані й неявні»

    Теги: мистецтво про авторів українські автори уривки із книжок arthuss

Діана Клочко — мистецтвознавиця, лекторка. Авторка багатьох статей — у газеті «День», журналах «Книжник-review», «Книжковий клуб» «ARTLine». Більше десяти років займалася видавничою справою, створювала видавництва, авторські проекти (зокрема — альбоми про творчість Йогана Пінзеля, Владислава Городецького, Ольги Рапай, Сергія Параджанова, дерев’яну архітектуру Японії та України, путівники і серії перекладів), була експертом та членом жюрі конкурсів, започаткувала перекладацьку премію Metaphora.

З нагоди Дня Народження авторки ділимось уривком та даруємо знижку на книгу «65 українських шедеврів».


«65 українських шедеврів. Визнані й неявні»

Діана Клочко


Олександр Богомазов


Шкода, коли забувається той простий факт, що деякі великі українські художники були ще й визначними педагогами. Чиї програми варто читати не менш уважно і прискіпливо, ніж теоретичні праці. Цитата з навчальної програми по рисунку 1928 року: «Голова. Скупчення світла на голові. Поступовий перехід світових форм у темне тло. Прозорість тіні». Або: «Оперування окремими елементами з метою утворити індивідуальну організацію художніх елементів на підставі їх особистих властивостей. Об’єкт — тільки матеріал для аналітичної думки». Чи сьогодні хтось так формулює завдання для студентів українських художніх вишів? Хтось ставить у їхньому навчанні проблему аналізу і синтезу форми задля чіткості думки, втіленої в художньому образі? Наприкінці 1920‑х це було писано в робочому плані з викладання рисунка на музейному відділі педфаку Київського художнього інституту. Хворим на сухоти Олександром Богомазовим, який усвідомлював, що залишається йому жити небагато.


Вчителі розтрачують себе задля учнів, як батьки — у вихованні дітей. Чи заради іншобачення, як сталось у Богомазова, який викладав усе життя, скрізь, де жив.


Його єдина дочка Ярослава залишила спогади, де є фрагмент, як батько влітку 1927‑го вчив її споглядати таку просту річ, як праця на відкритому повітрі. «Галявина була засипана свіжою тирсою, колоди ніби дзвеніли на сонці, смолисті, блискучі. Постаті робітників на кроквах здавалися величезними на фоні яскраво-синього неба. В повітрі бринів високий звук пили. Осторонь на стільчику сидів батько, заглиблений у роботу… у батька був великий запас терпіння, і поступово він навчив мене дивитися на природу очима художника, схоплювати миті, коли світло й тінь змінюють форму предметів і на долі секунди розцвічують усе навколо, цілком невимовно й неповторно. Я вдивлялася у стовбури сосен, і на мить вони ставали ліловими, під впливом гри світла й тіні то звужувались донизу, то знов розширювалися. На очах усе перемінювалося, раптом сонячний промінь вихоплював золотаво-оранжевий стовбур та віяло матово-зелених лапатих гілок».


«Пилярі» лише з другої половини 60‑х почали перетворюватися спочатку на відкриття, а потім і на класику авангарду. Дмитро Горбачов сформував думку про цю картину (а заразом — підготовчі студії і варіанти) лаконічно: «Богомазов поставив футуристичний зір».


Пилярі. Олександр Богомазов, 1927 рік. Національний художній музей України, Київ


Художник роками будував свою образність і ритми через гострі кути: його варіант кубофутуризму був спрямований на передачу дещо божевільного урбаністичного ритму, в якому деталі технізованого побуту інтенсифікували візуальне сприйняття. Вулиця, якою рухається трамвай; кварталу, затиснутого між горами; тротуару, яким швидко йдуть перехожі; базару, між ятками якого видно далеку перспективу різнонахилених будинків. Київ з його несподіваною, парадоксальною оптикою гір і ярів, колишніх річищ і крутих узвозів давав йому відчуття кубістичної динаміки. Він довго працював над тим, аби поєднати графічний ритм із колористичною яскравістю, відійти від досить похмурої палітри ранніх років до відкритих, локальних кольорів (їх Дмитро Горбачов назвав «спектралізмом»). З «Пилярами» йому нарешті вдалось поєднати умовність насичених кольорів у чоловічих фігурах зі складною, багатоплановою композицією діагоналей і кутів.


У Богомазова тут — малинові, помаранчеві, лілейні, трав’янисті, яскраво-блакитні кольори витворюють ритм мажорний. Навіть маршовий, в якому злагодженість рухів і предметів створює атмосферу чоловічого свята, розгорнутого на тлі неба і гір. Так він створив антипод кубістичних «Авіньйонських дівиць» Пікассо 1907 року.


Портрет дочки. Олександр Богомазов, 1928 рік. З приватної колекції


У «Портреті дочки» вже наступного року поставив собі завдання розробити принцип, що стане в нагоді далекому майбутньому, за межами горизонту власного життя. Спробував, скориставшись кубістичним спадком, створити образ, базуючись не на прямих лініях, а на дугах, округлостях, уписаних в овал голови за принципом послідовності Фібоначчі, у пропорціях «золотого перетину».


З подібним суміщенням фаз руху експериментував Ман Рей: 1925 року він зафіксував себе в опуклій дзеркальній поверхні на довгій витримці, коли обличчя має два контури. Воно спотворюється, викривлюється, подвоюється. Сюрреалістичний портрет з використанням цього ефекту Ман Рей написав аж 1941 року, коли емігрував до США.


Богомазов ніколи не займався фотографією, сюрреалізм у другій половині 20‑х його не цікавив. Але ритм руху був його давньою метою, і у виражальних засобах цього портрета дві фази повороту голови були передані через графічне накладання. У «Портреті дочки» він додав до кількох кутастих (гострих) елементів численні округлі (м’які). Колористична гама досить стримана, з тональними розтяжками блакитного, жовтого, вохристо-рожевого. У графічних програмах їх називають градієнтами. Звісно, Богомазов не думав кресленнями, опуклість його ліній природна, вона базується на багаторічному досвіді малювання дуг, які тримають композиційну напругу. Вилиці, щоки, надбрівні дуги, очні ямки, розріз очей, кінчик носа, підборіддя — все входить у все півкружжями, що не замикаються, але доповнюють рухливість сфер рудокосої голівки.


Графічна в основі своїй композиція наповнюється не так кольором, як фактурами: художник вдається до точного і доволі мілкого мазка, але здебільшого, особливо в обличчі, — легко затиньковує об’єми, так, щоб слід від олівця також входив тональною підкладкою до країв форми. У деяких місцях — на потилиці, у пасмах волосся — здається, що він працював не пензлем, а шматочком вати, такою обережною, вібруючою є лінія межі.


За цими тональними переходами усмішка на обличчі дівчинки не одразу й помітна: вона ніби прихована у напрузі сферичної композиції, у делікатному поєднанні мазка і штриха.


«Розумом без почуття ніколи не збагнути краси, — писав Богомазов у листі до дружини, — бо логіка розуму не збігається з логікою краси, для якої існують зовсім інші масштаби, яких не виміряти логічним аршином».


У нього особисте — любовне, сімейне, батьківське, і суспільне — викладацьке, педагогічне, — не мали різкого поділу. Писав портрет дочки — а думав про навчальну програму. Дивився на рідну дівчачу усмішку — а міркував, як навчити аналіз форми перетворювати на синтез образу. Портрет дочки (у якому нема фотографічної подібності, як і в портретах дружини) і завдання на формотворчість — подібним чином працював у Баугаузі Пауль Клее, чиї педагогічні ідеї полягали в умінні продемонструвати, як розвиваються форми у просторі й часі, обертаючись на твір. «Скупчення світла на голові».


«Портрет (голова). Напруженість кольорових взаємин. Вплив оточення; занепад форм».


Богомазов суб’єктивну рефлексію і творчі відкриття віддавав учням, бо знав, що хвороба забирає дні.


Інше питання, що ті, хто скористався уроками, з’явились півстоліття по його смерті, коли у світі почалась епоха графічних програм для створення логотипів, айдентики, індивідуальних стилів. Коли Енді Воргол став подвоювати і потроювати контури фігур і предметів. А у 20‑х навіть і його колегам по вишу не було зрозуміло, що ж такого особливого у творах і навчальних програмах пропонував художник.


Не всім дано взяти те, що дають такі богомази майбутнього.


Замовити книгу «65 українських шедеврів»


__________________________________________________________

Читати більше «Новин» видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про світове та українське мистецтво - в нашому блозі

Читати блог ArtHuss

Хочу читати книжки

65 українських шедеврів: Визнані й неявні
Діана Клочко
65 українських шедеврів: Визнані й неявні
Перманентна революція: Мистецтво України ХХ – поч. ХХІ ст.
Аліса Ложкіна
Перманентна революція: Мистецтво України ХХ – поч. ХХІ ст.
680 грн
760 грн
Українські художники: з відлиги до Незалежності. У 2-х книгах. Книга перша
Галина Скляренко
Українські художники: з відлиги до Незалежності. У 2-х книгах. Книга перша
100 ідей, що змінили мистецтво
Майкл Берд
100 ідей, що змінили мистецтво