про книжки arthuss рецензії на книжки arthuss

Постправда – нащадок постмодерну і передвісник суспільства майбутнього

Постправда – нащадок постмодерну і передвісник суспільства майбутнього

Євген Джиджора, док. філ. наук, літературознавець доцент ОНУ ім. І. І. Мечникова, про книгу «Постправда»


Феномен постправди міцно увійшов до нашого вжитку, адже на сьогоднішній день це чи не найголовніша ознака сучасної масмедійної культури. А коли Oxford Dictionary у 2016 році визнав це поняття словом року, фахівці заходилися з’ясовувати, що за ним стоїть. І ось маємо вже низку досліджень, з-поміж яких книги: К. Вілбера «Трамп і епоха постправди» (Київ, 2019), С. Фуллера «Постправда. Знание как борьба за власть» (Москва, 2021) та ось Л. Макінтайра з лаконічною назвою «Постправда» (Київ, 2021) від стильного видавництва ArtHuss.

Автор ґрунтовно підходить до розкриття явища постправди, присвячуючи цьому цілий Розділ 01 «Що таке постправда?». Якщо в інших джерелах в контексті постправди, насамперед, згадують Трампа та Брекзит, то Макінтайр однозначно вважає, що вони «були не причиною, а лише наслідком» (с. 30). З його точки зору, медійні історії, пов’язані з Трампом та Брекзитом, стали можливими тому, що сучасна культура вже увійшла в нове світоглядне піке. Це піке передбачає, що «іноді легше поставити під сумнів факт (особливо, якщо він незручний), а не переконання» (с. 29). Геть факти і геть об’єктивну картину дійсності! Факти – ніщо! Переконання, яке влаштовує особисто мене, важить набагато більше! Ось це й є постправда. В Україні, на жаль, була можливість пересвідчитися в руйнівній силі такого світосприйняття ще з 2014 року…

В епоху постправди медійне висвітлення подій набуває зовсім інших форм, пише Макінтайр. Перебуваючи в часовому цейтноті, журналісти й блогери навчилися зловживати контроверсійною подачею інформації. Адже якщо є одна версія розвитку ситуації або конфлікту, то за законами правильної комунікації потрібно подавати й іншу версію. Проте коли у кожного своя правда, кожний має право на свою інтерпретацію, не так важливо, яка професійна кваліфікація «експерта», що надає «коментар» просто заради протилежної точки зору. Через те тепер серйозні політичні, економічні, соціальні, військові, гуманітарні, релігійні тощо проблеми часто обговорюють, з одного боку, компетентний фахівець, іноді вчений, а з іншого боку – абихто, зокрема блогер, який зробив пару дописів на фейсбук за потрібною темою, головне, що він має іншу «точку зору». Повне нівелювання статусу експерта – одна з очевидних ознак епохи постправди (до речі, цій самій проблемі присвячена прекрасна книга Тома Николса «Смерть экспертизы: как Интернет убивает научные знания», Київ, 2019).

Напевно, найбільш непростим розділом книги є Розділ 06 «Чи призвів постмодернізм до постправди?». На цю тему вже варто писати окреме дослідження, переводячи, як це й робить автор, розмову у філософсько-культурологічну та навіть мистецтвознавчу площину. Макінтайр такої мети перед собою не ставить, хоча в кінці розділу все ж дає відповідь на сформульоване ним питання. Однак аналізуючи його аргументацію, розумієш, що все ж над відповіддю автор пропонує подумати читачам самотужки.

Дещо патетичним видався останній Розділ 07 «Боротьба з постправдою» з наївним твердженням про силу контрнаративу (тобто спростування маніпуляції). Тут Макінтайр пояснює, чому потрібно обов’язково боротися із брехнею: «Заперечувати брехню треба не для того, щоб у чомусь переконати самого брехуна (найпевніше, він зайшов уже надто далеко на шляху до своїх темних цілей, щоб його «відвойовувати»). Однак спростувати її треба, бо в кожної брехні є аудиторія, і ми можемо встигнути зробити щось добре для інших людей» (с. 144). Тут, на мій погляд, є протиріччя. Постправда увійшла в нашу культуру світоспоглядання й спілкування саме завдяки тому, що аудиторію у переважній більшості не цікавить, брешуть їй, чи ні. Аудиторія шукає тої інформації, яку хоче чути й споживати, з якою їй комфортніше й спокійніше спати. Відтак аудиторія не прийматиме певну інформацію не стільки через те, що хтось зможе обґрунтувати, що вона неправдива, скільки через те, що ця інформація виводить із зони комфорту і змушує непокоїтися. І парадокс функціонування масмедійної культури останніх років свідчить якраз про те, що маси швидше сприйматимуть брехню, не бажаючи знати, що це брехня, аніж правду, не прагнучи зрозуміти, що саме це й є, можливо, болюча й неприємна, але правда. Адже, що таке тепер правда? Немає ніякої правди. Кожний сам собі правда. І в цьому головна суть постправди.

Євген Джиджора, док. філ. наук, літературознавець доцент ОНУ ім. І. І. Мечникова




Замовити книгу «Постправда»

__________________________________________________________

Читати новини видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про мистецтво, дизайн та красу читайте в нашому блозі

Читати блог ArtHuss


Наверх