мистецтво нон-фікшн про авторів про книжки arthuss уривки із книжок arthuss

Cекс як спорт

Cекс як спорт


«Тіло. 59 оповідань про тілесні вершини й низовини»

Віктор Єрофєєв

Переклад: Сашко Ушкалов

Ілюстрації: Костянтин Зоркін


Деякі критики називають Віктора Єрофєєва найбільш суперечливим російським письменником сучасності. Хоча отримав він класичну філологічну освіту в МГУ, а згодом закінчив аспірантуру Інституту світової літератури. Наукові інтереси стосувалися екзистенціалізму, а дебютував з есе про Маркіза де Сада, у якому описав його як оригінального мислителя.

Віктор Єрофеєв не терпить цензури: у 1979 році організував непідконтольний альманах «Метрополь», де друкували твори письменників-дисидентів. За це його виключили з Союзу письменників. Цей факт аж ніяк не завадив йому творити далі. І на початку 90-х років за мотивами його книги «Життя з ідіотом» зняли фільм. У цей же час Віктор Єрофєєв отримав пост віце-президента Європейського культурного клубу.

Твори Віктора Єрофєєва вирізняють пошуками взаємозв’язків в усіх аспектах життя. Завдяки всеохопості та аналізу внутрішнього світу людей письменник показує амбівалентність, прагнення до руйнації і створення.

Ділимось уривком із збірки оповідань Віктора Єрофєєва "Тіло. 59 оповідань про тілесні вершини й низовини".



Секс як спорт

Раніше було простіше. Раніше все зводилося до того, щоб ЇЇ перемогти. Або, як ще раніше, зовсім давно, казали: заволодіти НЕЮ. Проте якщо я кажу, що раніше було простіше, то це не означає, що перемога давалася легко. Навпаки, ті, хто жили активним статевим життям тридцять років тому, добре пам’ятають, що вони перемагали буквально в рукопашному бою.


Дівчина здавалася по шматках. Спершу заволодівали рукою. Це називалося «взяти за ручку». Серце завмирало — чи дозволить? А якщо дозволяла — боже, яке щастя! Так і ходили «за ручку» — щасливі, як у радянському кіно. Потім заволодівали обличчям. Це означає, що починалася бійка за поцілунок. Дівчина зціплювала зуби так, наче вона була не дівчиною, а бульдогом. Розтиснути їй щелепи не було жодної можливості, навіть якщо намічалася велика любов. Доводилося діяти за допомогою хитрощів, використовуючи навички психологічної війни. Перший поцілунок був майже завжди поцілунком зненацька: ВОНА відволіклась, захопилась, розговорилася про щось важливе для НЕЇ, суттєве, наприклад про те, як ВОНА вперше купалася в Чорному морі, ЇЇ раз — і поцілували в губи. ВОНА — штовхатись, штурхатись, кусатись — але пізно, і назад уже не повернути. Потім наставала черга «коліна». За ручку можна — а за коліно не можна. Логіка в усьому цьому щоразу була залізна. Потім, пройшовши ще цілу низку життєво важливих етапів, починалася основна боротьба з роздяганням. Вона затягувалася на довжелезні години і, як правило, супроводжувалася серйозним псуванням одягу. Коли ж, змучена, пошарпана, на останньому сконі через навіжений опір, дівчина, як це називалося, віддавалась, на секс ні в кого не вистачало ні сил, ні вміння.


У Росії секс тривалий час залишався аматорським заняттям. Чоловіки рахували свої перемоги, а дівчата — свої промахи. Однак і ті, й інші, за небагатьма винятками, так ніколи й не змогли опанувати навіть абетку статевого життя. В усьому, що хоча б якось відрізнялося від звичної пози, вбачали збочення. Про збочення розповідали з виряченими очима. Судячи зі скупих даних, що переважно оберталися довкола гінекології, люди мали щонайубогіші уявлення про свої ерогенні зони, втім, навіть і не знаючи, що вони саме так називаються.


Мені подзвонив милий белетрист-шістдесятник:

— Слухай, я обдзвонив усіх «наших» (він назвав відомі імена) — ніхто не знає. Що таке, язика зламаєш, кунілінгус?

— Справді, язика зламаєш…

— Ах, це?! — зніяковів він.

Чи було їхнє покоління через це нещасним? Хтозна! Щастя в нашій країні залишається непередбачуваним.


На початку 1980-х років намітився (ще до політичних змін) процес жіночої сексуальної емансипації, що, в остаточному підсумку, поставив багатьох наших чоловіків в незручне становище. Стійка роль переможця в чоловіка була поступово забрана. Жінки якщо й не навчилися робити вибір заздалегідь, то принаймні обзавелися достатньою кількістю жартів-примовок і розгадали чоловічу гру. Ось цього чоловіки й не чекали, до цього не були готові.


Вся новизна почалася, мабуть, зі слівця ЩЕ. Здавалося б, що може змінити одне слово в статевому житті, але воно змінило стосунки. Якщо в 1970-ті роки слово «трахатися» стало знаком майбутніх змін, то ЩЕ, яке злетіло з жіночих вуст і дедалі частіше лунало в нічній тиші, виявилося вимогою не стільки навіть часу, скільки жінок. Вони захотіли додаткових утіх, не передбачених у російському чоловічому прейскуранті.


І чоловіка, треба сказати, від самого цього ЩЕ проймало неприємне тремтіння. ЩЕ означає: мало й не те. ЩЕ означає: не вмієш — не берись, і ще гірше: ти — не мужик. Мужики розгубились. Раніше вони засуджували, зіставляли, порівнювали й веселились. Тепер стали засуджувати їх.


І тепер уже не має значення, хто з кого стягує труси. Навіть якщо цей процес, як і раніше, почасти контролює чоловік, то він не контролює результату. Він може нарватися на ЩЕ, вимовлене люблячими губами, як на передвісника розчарування. Врешті-решт, жінка перестала боятися слова «збочення», чим украй налякала багатьох чоловіків, потягнувшись до того, про що вони колись розмовляли тільки між собою в чоловічій лазні.


— У дупцю! У дупцю! — почали просити інтелігентки.

— І глибше! — розсунула сідниці культурологічна блондинка.


Народ не впізнав сам себе.


Секс із аматорської гри перетворився на професійний спорт. Чи переможе російська жіноча збірна чоловічу, сказати важко, але слід визнати, що на межі оргазму жінки навчилися вимовляти слово ЩЕ твердим голосом.



Замовити книжку «Тіло»


__________________________________________________________

Читати новини видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про світове та українське мистецтво читайте в нашому блозі.

Читати блог ArtHuss

Наверх