підбірки

Як заробити на творчості: історії трьох митців

Як заробити на творчості: історії трьох митців


Багато хто вважає, що творчість – то заняття тільки «для душі, але монетизувати власну креативність «для гаманця» – досить складне завдання. І це в той час, коли креативні індустрії по всьому світу здобувають серйозну популярність серед молодих творців та, відповідно, займають все більшу нішу в економіці. Можливості є, були і будуть: головне розглядати свою творчість як перший крок до заробітку. Отже, до вашої уваги три історії людей мистецтва з різних епох, яким вдалося успішно монетизувати власну творчість в успішний бізнесовий проект.


На службі у королів, але творець за натурою Пітер Пауль Рубенс

Якби фламандський художник Пітер Пауль Рубенс (1577–1640) був нашим сучасником, то цілковито міг би претендувати на право називатися суперзіркою. Але він встиг зажити слави та творчого успіху і серед своїх сучасників у XVIII столітті. Рубенс був відомим інтелектуалом, говорив на кількох мовах та працював дипломатом на службі у іспанських королів. Крім того, встигав працювати як художник та створив повноцінну мистецьку студію, котра і подарувала світові низку картин-шедеврів.

Вдалій кар'єрі у дипломатії Рубенс-художник може завдячувати як своїй гарній освіті, так і творчій натурі. Син юриста з поважної сім'ї з Антверпена отримує гарну освіту спочатку у Єзуїтському колегії, а згодом, коли теж цікавитися живописом, і у місцевих майстрів. Саме вони прищепили йому любов до всього античного, бо й самі працювати під впливом італійського Відродження. Згодом молодий Рубенс їде навчатися на Апенніни та вступає на службу герцога міста Мантуї. До слова, герцог мав репутацію покровителя наук та мистецтв, отже, майже вісім років той виконував для нього не тільки функції придворного живописця, а й певні дипломатичні доручення. За одним з переказів, художній талант митця помітили під час його стажування у Римі – і місцева знать стала замовляти свої портрети, а згодом – і художнє оформлення церков. Виглядало так, що в Італії на нього чекає непогана мистецька кар'єра: навчання кращих художніх практик та власні оригінальні картини, але… Рубенс повертається додому і отримує призначення придворного живописця при дворі правителів іспанських Нідерландів. Це дасть йому можливість розвинути бізнес на художньому таланті та підприємницькій кмітливості. Згодом він відкриває власну майстерню, куди запрошує на роботу десяток підмайстрів. Працювала майстерня за всіма законами економічного світу: для масштабних замовлень від знатних людей того часу застосовувався чіткий розподіл праці. А поки у майстерні активно створюються картини, починає розвиватися і його кар'єра дипломата. Кращої кандидатури, кажуть, годі й було шукати: фламандський живописець-інтелектуал, який відрізняється ввічливістю та вмінням вирішувати найскладніші міждержавні суперечки.

Пітер Пауль Рубенс. Автопортрет із дружиною на тлі жимолості, 1609 рік


Художник, дипломат та бізнесмен – кожна із рис творчого характеру Рубенса давала поштовх для розвитку іншої. Художній талант, знання мов та навички комунікації дали можливість розвивати дипломатичну кар'єру, а мистецький талант, досвід роботи та нове коло спілкування – розвивати власний бізнес на створенні картин та художньому оздобленні пам'яток архітектури. Коли скласти всі ці пазли разом, з'являється нова грань творчості Рубенса – колекціонування творів мистецтва. Чим не цікавий приклад для того, як власні здібності та вміння перетворити на успішний творчий бізнес та, в певній мірі, і соціальний проект.


Неймовірний художній талант «без базової освіти»

Архипа Куїнджі (1842–1910) називали «художником світла», а його картини продавалися за серйозні суми ще за життя живописця. Це зовсім нетипова історія успіху про талановитого митця, уродженця українського Маріуполя. Вона про довгий шлях самомотивації, навчання, розвитку власного мистецького таланту і, що найголовніше, бажання присвятити себе улюбленій справі.


Архип Куїнджі. Портрет пензля В.М. Васнєцова, 1869 рік


Народився Архип у сучасному передмісті Маріуполя у бідній родині грека-шевця і малим втратив батьків, тому його вихованням займалися дядько та тітка по батьківській лінії. Майбутній художник трохи вивчав грецьку граматику у місцевого вчителя, трохи брав уроки в училищі. Вчився начебто погано, а єдине, що любив – малювати. Справи з фінансами у сім'ї дядька бажали кращого, тому Архипу (як і більшості дітей небагатих сімей тих часів) довелося працювати з раннього віку. Торговель із хлібної лавки, де працював майбутній художник, порадив йому їхати до Криму та стати учнем Івана Айвазовського. Куїнджі пішов пішки, спочатку не застав самого майстра вдома, вчився спочатку у його учня, потім намагався порозумітися і з самим художником, але не склалося. З поверненням на материкову Україну Куїнджі працює у фотостудії ретушером спочатку в Маріуполі, а потім і в Одесі. Але дорогу здолає той, хто йде. Майбутній художник вирішує не зупинятися, а вступати одразу в Петербурзьку академію мистецтв – кращу «кузню творчих кадрів» як на XIX століття у Російській імперії. Двічі Архип намагається скласти вступний іспит, але нічого не виходить. Фактична відсутність нормальної початкової освіти і художньої школи, дають про себе знати. Куїнджі вирішує працювати самостійно, наслідуючи стиль кумира – Айвазовського. І з третього разу таки вступає до Академії! Завдяки картині «Татарська сакля в Криму» (не збереглася) йому дають право бути вільним слухачем. Далі будуть кілька років мистецького спілкування, інтенсивного навчання уже в стінах Академії та спроб тепер вже скласти іспити для отримання диплому. Але слава не змусить про себе чекати: скоро його картину «Українська ніч» покажуть на Всесвітній виставці в Парижі і це принесе Куїнджі визнанням серед європейських колег і прихильників мистецтва. Бо слава про картини з ефектом сяяння не знає кордонів!


Архип Куїнджі. «Місячна ніч на Дніпрі», 1880 рік


Далі буде викладання у тій самій Академії, куди художника раніше так не хотіли приймати на навчання, де він створить власну мистецьку власну школу, займатиметься благодійністю та конкуруватиме за увагу з найкращими колегами-художниками свого часу. А ще він майстерно малюватиме на полотні українські пейзажі: картини «Місячна ніч на Дніпрі» (1880) та «Українська ніч» (1876) вважаються шедеврами його професійної творчості. Сьогодні Куїнджі називають одним із найвідоміших художників своєї епохи, якому вдалося не тільки реалізувати себе у творчості, а й ефектно її монетизувати. Бо при великому бажанні взагалі «немає нічого неможливого».


Обрати мистецтво та стати фотографом знаменитостей

Відома американська фотографиня Анна Лейбовіц (англ. Annie Leibovitz, нар.1949), що зараз спеціалізується на створенні майстерних портретів знаменитостей, колись починала свій творчий шлях з занять по живопису в Художньому інституті Сан-Франциско. Вчилася вона там з великим бажанням потім стати викладачем. А після основних занять постійно відвідувала заняття з фотографії. При цьому весь вільний час та усю увагу Анни на канікулах займало мистецтво створювати фотознімки. Інтерес до фотоапарата захоплював все більше уваги і згодом Анна таки змінює профіль навчання.

На початку 1970-х у якості комерційного фотографа вона починає працювати з журналом Rolling Stone, де у свої 23-и вже згодом отримує статус головного фахівця у цьому напрямку. Кажуть, на першу зустріч-співбесіду майбутня відома мисткиня принесла чемодани фотографії зі всього світу, де їй довелося бувати через службові обов’язки батька. За десять років роботи у команді журналу вона фотографує таких музикантів як Боб Ділан, Rolling Stones та робить славетну фотографію Джона Леннона з дружиною Йоко Оно за кілька годин до його вбивства у 1980 році. Згодом Анна вже починає працювати з Vanity Fair і профіль її творчих ідей для фотографій розширюється: фотографиня закликає знаменитостей вибирати пози та стиль фотосесій, що розкривали б особистісні аспекти їхніх характерів. Якщо коли-небудь доводилося бачити фотографії британської королеви Єлизавети II з собачками (2016), вагітної та оголеної Демі Мур (1991) чи німецької канцлерки Ангели Меркель на виставці «Жінки» (2016) – це роботи Анни Лейбовіц. З часом фотографії її авторства з оригінальним сюжетом та персональним стилем зйомки самі по собі стали особливими арт-об'єктами.


Анна Лейбовіц. Автопортрет


Роботи Лейбовіц протягом професійної кар’єри були опубліковані у журналі Vogue, в кількох книгах та використані у численних рекламних компаніях. До речі, саме Анна стала першою жінкою, котра у 1991 році удостоїлася персональної виставки у Національній портретній галереї у Вашингтоні. «Більше не вірю, що існує таке поняття, як об'єктивність», – цитує Анну один з американських сайтів, що присвячений арт-ринку. На думку пані Лейбовіц, якщо ви довіряєте своїй точці зору, саме тоді ви починаєте робити фотографії. На сьогодні Анна є засновницею власної студії фотографії, а минулого року навіть взагалі завела сторінку в Instagram. Адже головне мати талант, а форми його втілення вже знайдуться. Бо навіть коли твоя кар'єра уже триває 50 років, це не привід зупинятися.


Як досягти успіху за будь-яких обставин та не здатися на півшляху читайте у книзі Скотта Белскі «Плутанина посередині. Від стартапу – до успіху, як не схибити посеред шляху».


Авторка: Оксана Купер


__________________________________________________________

Читати «Новини» видавництва ArtHuss

__________________________________________________________

Більше про світове та українське мистецтво читайте в нашому блозі.

Читати блог ArtHuss

Наверх